Педагогічна діагностика в роботі класного керівника початкової школи . Робота : Горбатюк І.Г.

                                                     ЗМІСТ

 

ВСТУП.…………………………………………………………………....3

РОЗДІЛ 1. КЛАСНЕ  КЕРІВНИЦТВО В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК  ВАЖЛИВА  ПЕДАГОГІЧНА  ПРОБЛЕМА............................................7

1.1 Історичні аспекти проблеми класного керівництва в початковій школі ………………………………………………………………………............7

1.2. Теоретичні основи здійснення класного керівництва в початковій школі……………………………………………………………………………...12

1.3 Аналіз стану здійснення педагогічної діагностики  класними керівниками початкової школи ……………………………...............................20

РОЗДІЛ 2. ШЛЯХИ ЗДІЙСНЕННЯ ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ КЛАСНИМ КЕРІВНИКОМ ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ……………………………………….....................................................29

2.1. Вивчення індивідуальних особливостей учнів………………………29

2.2. Виявлення ступеня розвитку колективу молодших школярів……...33

2.3. Вивчення сім’ї та сімейного середовища учнів початкових класів……………………………………………………………………………...41

ВИСНОВКИ………………………………………………………………..........52

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ……………………………......…...55

ДОДАТКИ……………………………………………………………….............61

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВСТУП

 

Реформування загальної середньої освіти, як засвідчено основними концептуальними положеннями Закону України "Про освіту", Національною доктриною розвитку освіти України у ХХІ столітті, концепцією "Про розвиток загальної середньої освіти", передбачає гуманізацію освіти, реалізацію індивідуального підходу до кожного учня; переорієнтацію з інформативної на продуктивну спрямованість навчання; використання інноваційних технологічних систем.

Розбудова Української держави на демократичних і гуманістичних засадах  вимагає вдосконалення системи виховання молоді, зміни світоглядних  орієнтацій, розширення національної самосвідомості, підвищення духовності вчителя-наставника. Функції класного керівника, хоч і нормативно  визначені, але недостатньо втілюються в практику шкільного життя. Загально  визнано, що в школі потрібен не “керівник”, а “наставник”, товариш, умілий помічник, здатний зрозуміти окремого учня і цілий клас, забезпечити їхню партнерську взаємодію, добрати ефективні форми й методи індивідуальної та групової роботи.

 В.О. Сухомлинський говорив, що класний керівник - це особа, яка за дорученням народу має повсякденний доступ до найдорожчого народного багатства - душі, розуму, почуттів дітей, підлітків і юнаків. Перед ним, з одного боку, моральні цінності, створені, вистраждані протягом століть, з другого - багатство народу, його майбутнє, його надія - молоде покоління. Класний керівник творить найбільше багатство суспільства - Людину

Вчитель початкових класів, відповідно до можливостей учнів, розкриває і розвиває інтелектуальні здібності дітей, формує позитивні мотиви навчання, вчить дітей вчитися. При всій своїй складності і тонкості роль вчителя початкових класів зрозуміла, і випускник педагогічного вузу достатньо добре підготовлений для її виконання. Але діяльність вчителя початкових класів  не обмежується тільки навчальною роботою. Згідно з «Положенням про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої  освіти», вчитель початкових класів здійснює і класне керівництво.

         Зміст роботи класного керівника визначає широкий різноманітний і складний спектр його виховної діяльності. Вчителі початкової школи закладають підґрунтя  формування соціальних цінностей, згуртування і розвитку учнівського колективу, самоврядування в школі, спільної роботи з батьками, громадськістю. Успіх діяльності класного керівника визначається рівнем його професійної майстерності, володінням технікою  і технологією конструювання методичної системи виховних впливів, знанням основних напрямів виховання.

Діяльність класного керівника є важливішою ланкою у виховній системі школи, основним механізмом організації індивідуального підходу до

 вихованців, одним із вирішальних елементів виховного процесу, що  організується в школі.

Основне призначення класного керівництва зумовлене сучасним завданням, яке  ставить перед собою суспільство, - максимальний розвиток кожної дитини, збереження її неповторності, розкриття її потенційних талантів та створення умов для нормального духовного, розумового та фізичного вдосконалення.

Останніми роками актуалізується проблема розвитку дослідницької діяльності педагога, оскільки реформування системи освіти передбачає забезпечення її технологічної модернізації, що можливе за умови проведення наукових досліджень у педагогічній галузі знань.

Педагогічна діагностика розглядається науковцями як особлива галузь педагогічних знань і як специфічна практична діяльність учителя, яка спрямована на вивчення ходу й результатів педагогічного процесу з метою його вдосконалення.

Педагогічна діагностика (в перекладі з грецької «здатність розпізнавати») - процес постановки «діагнозу», тобто встановлення рівня розвитку суб'єкта діагностики. Зміст педагогічної діагностики полягає у спостережені якісних змін, які відбуваються в суб'єкті діагностики. Крім того необхідно здійснити важливий аналіз зібраної інформації з метою визначення певних досягнень та недоліків в розвитку, становленні професійної позиції вчителя, в розкритті якості змін, які спостерігаються в його діяльності, в розвитку школярів.

Особистісно орієнтований підхід до навчально-виховного процесу вимагає його психологізації, опори на ґрунтовну діагностичну основу. У сучасній школі мають використовувати діагностику не селективну, а стимулюючу, супровідну, яка є підґрунтям для прийняття і реалізації педагогічно доцільних рішень. При цьому педагогічна діагностика спрямована на детальну категоризацію окремої ситуації, випадку і є необхідною для прийняття конкретного рішення, що й відрізняє її від наукового дослідження, яке має на меті відкриття загальних взаємозв'язків і закономірностей у педагогічному процесі.

Проблема діагностики педагогічної діяльності вчителя надзвичайно актуальна і важлива для вирішення питань вдосконалення викладання і системи неперервного підвищення кваліфікації вчителів, більш повного та ефективного задоволення їх професійних запитів і потреб в системі методичної роботи.

Отже, актуальність дослідження та потреба шкільної практики зумовили вибір теми дипломної роботи .

Тема: «Педагогічна діагностика в роботі класного керівника початкової школи».

Об'єкт дослідженням - процес класного керівництва в початковій школі.

         Предмет дослідження - шляхи здійсненя педагогічної діагностики класного керівника початкової школи.

         Мета:  теоретично дослідити шляхи здійснення педагогічної діагностики класного керівника початкової школи.

         Завдання дослідження:

                  1. проаналізувати історичний аспект класного керівництва в початковій школі;

                   2. з’ясувати роль і місце класного керівника в початковій школі, його функції;

                   3. здійснити аналіз фактичного стану здійснення педагогічної діагностики   в початковій школі;

                   4. визначити та теоретично обгрунтувати шляхи здійснення педагогічної діагностики класного керівника в початковій школі.

         Методи дослідження - вивчення й аналіз психолого-педагогічної, методичної та навчальної літератури з проблематики дослідження; систематизації та узагальнення опрацьованого матеріалу.

     База проведення дослідно – експериментальної роботи. Дослідницьку роботу було проведено у Монастироцькій школі І-ІІ ступенів Ярмолинецького району Хмельницької області.

    Апробація дослідження. Основні результати дослідження було обговорено на засіданні педагогічної ради Монастироцької школи І-ІІ ступенів  від 27.05.2013 року, протокол № 4.

Структура роботи: робта складається зі вступу, двох розділів, висновків, списку використаних джерел (75 найменувань),3 додатків на 12 сторінках. Ілюстративний матеріал подано у 7 буклетах. Основний зміст роботи 60 сторінка.

 

 

 

 

        

          

РОЗДІЛ 1

КЛАСНЕ  КЕРІВНИЦТВО В ПОЧАТКОВІЙ ШКОЛІ ЯК ВАЖЛИВА  ПЕДАГОГІЧНА  ПРОБЛЕМА

 

1.1 Історичний аспект проблеми класного керівництва в початковій школі

 

         Класне керівництво формувалось протягом багатьох років, а тому історія його – і це природньо – має важливе значення для визначення завдань діяльності вихователя в сучасних умовах.

         Інститут педагогів-вихователів найбільш інтенсивно розпочав формуватись у 70-х роках ХIX століття, коли в середніх навчальних закладах поряд з посадою вчителя-предметника з’явились нові посади у чоловічих гімназіях – посади класних наставників та їх помічників, у жіночих – класні дами і класні спостерігачі. Вони призначалися для загального контролю і нагляду за поведінкою і учіннями гімназистів і гімназисток, у тому числі і за їх благонадійністю [23].

Після жовтневого перевороту 1917 року ці посади було ліквідовано. Вважалося, що функція наглядача не потрібна новій школі. Проте в міру розвитку шкільництва, розширення  кола обов’язків і функцій учителів, виникла потреба у введені додаткової посади. Тому через деякий час окремих учителів стали призначати керівниками класу і називати груповодами або класоводами. Груповоди, і вони ж вихователі класів, в основному здійснювали контроль за відвідуванням та успішністю учнів, виконували господарські обов’язки. Поступово почала розвиватись і позакласна робота з учнями. Змінювалися і ускладнювались функції вчителів, які закріплювались за класами. Після 1917 року розпочинається побудова нової радянської школи. Її домінуючим завданням стала політичне виховання учнів з урахуванням комуністичної ідеології. Проте  зовсім не усі  вчителі прагнули й вміли виховувати дітей у дусі вимог нової влади. У первинних колективах виховній роботі  уваги  майже не  приділялося.  Пріоритетним було визнано створення та розвитку загальношкільного учнівського колективу. Функції вчителів, прикріплених до класів (груп) в організацію виховної роботи, визначалися конкретними  потребами зі школи і носили переважно  технічний  характер (збір відомостей про учнів, батьків, відвідування й таке інше). Власне, класний наставник виховною роботою не займався [23].

1923-го р. класне наставництво було офіційно ліквідовано й зроблено ставка на учнівське самоврядування.  Проте бажані результати були досягнуті, більше — учнівські організації у середині 20-их рр. перебувають у стані кризи. Причиною став недолік досвіду організаторської  діяльності дітей, переоцінка їх можливостей та недооцінка ролі вчителя у становленні самоврядування. Виходом із ситуації стало прикріплення вчителів їх до груп учнів — первинним шкільним колективом. До кола обов'язків групповодів входили організація самоврядування  дитячого  колективу (головна функція), організація навчально-виховного процесу, вивчення учнів, умов їхнього життя, роботу з батьками [23].

У 30-х рр. у вітчизняній школі відбуваються кардинальні зміни: відновлюється класно-урочна система, індивідуальний систематичний облік знань, розробляються стабільні програми розвитку й підручники тощо. У зв'язку з цим змінюється і становище групповодів, створюється Інститут груповодів, який 1934 року перейменований в інститут класнх керівників.

У 1934 р. виходять Статут і Положення про єдину трудову школу, у якому підкреслюється, що обов'язки з організації навчально-виховного процесу у первинних колективах школи — класах — покладаються на класного керівника. Процес повоєнного розвитку системи народної освіти СРСР став  складним. В цей період приділялася увага проблемам  відновлення шкільного процесу. Виховна робота відійшла на  другий план. Проте наприкінці 40-початок 50-х рр. позанавчальна діяльність декілька пожвавилася, хоча результати були не  найкращими [23].

Період 1935-1991 рр. є періодом розвитку класного керівництва. Пріоритетними напрямками в цей час  були: планування виховної роботи, формування колективу та робота з батьками учнів. Основними підходами до процесу виховання в радянські часи були комплексний, діяльнісний, ставленицький (формування соціалістичного ставлення до людей, праці, природи  тощо), системний.

Проте, слід зазначити, що в 30-80-ті роки у загальноосвітній і спеціальній школі виховний  процес  набуває  значного ідеологічного спрямування. Виховна діяльність  також  повинна була здійснюватись в межах вимог певних партійних настанов і у відповідності до конкретних політичних гасел. Характерними рисами виховного процесу того часу були: декларативність, формалізм, авторитарність, обмеженість пошуку і творчості вчителя, стандартизація засобів, форм і методів виховної роботи. Особлива увага приділялась  ідейно-політичному  вихованню, під яким розуміли утвердження в свідомості школярів «єдиної правильної марксистсько – ленінської ідеології» та політики комуністичної партії. При цьому у системі виховної роботи загальнолюдськими цінностям відводилося досить скромне місце.

У 1947 р. було затверджено нове Положення про класному керівника, яке повніше й чіткіше визначило його  функції. У документі містилися вказівки про планування виховної праці та формах звітності.

Негативного впливу зазнала школа 40-50-х рр. надав характерний у той час авторитарний адміністративний стиль керівництва. Основне завдання класного керівника, про Положення 1947 р., була організація та згуртування класного колективу. Важливим кроком, аспектом діяльності було ідейно-політичне виховання учнів.

До кола обов'язків класного керівника входили і з піонерської партійної і комсомольської  організаціями, вивчення школярами «Правил учнів», контролю над їх відвідуванням і успішністю, нагляд за дисципліною і поведінкою тощо. Рекомендувалось займатися журналістською діяльністю й вивченням учнів, та про конкретних методиках промови мало велося, та й здійснювалося подібне дослідження мало в інтересах окремої особистості, а  в створенні  працездатного класного колективу. Надалі коло обов'язків класного керівника мало змінилося. Створення дитячого колективу та ідеологічний вплив  учнів залишаються провідними напрямами у його діяльності.

В 1997 році вийшло тимчасове положення про класного керівника середнього закладу освіти, згідно з яким можлива розробка та впровадження новаторських (нетрадиційних) авторських моделей діяльності класного керівника. А також в ньому зазначається, що у початкових класах обов'язки класного керівника виконує класовод.

В 2000 році вийшло Положення про класного керівника навчального закладу системи загальної середньої освіти, яке визначало права і обов'язки класного  керівника за нових соціально-культурних умов. А також в документі визначено, що в початкових класах класне керівництво здійснює вчитель початкових класів.

Потрібно зазначити, що велику роль в науково-методичному забезпеченні роботи класного керівника зіграв  посібник «Класний керівник» (під редакцією Н.І. Болдирева), що вийшов  друком  у кілька видань в 50-х рр. Слід зазначити, що масово у  школі кінця 70-х початку 80-х рр. чітко проглядалася тенденція до механічного збільшення кола обов'язків класного керівника. Передбачалося, чим більше напрямів виховної роботи ним організовувалося й контролювалося, тим успішніше піде виховання учнів.

Багатофункціональність діяльності класного керівника певному значенні була викликана ідеєю громадського виховання, займала провідне становище у радянській  педагогічній  науці. Хоча у деяких випадках це було продиктовано і конкретними умовами, локальними особливостями і обмеженістю культурних можливостей у найближчому оточенні школи.

Сьогодні класний керівник організує різноманітну діяльність у класі, піклується про розвиток кожної дитини, допомагає дітям у вирішенні виникаючих проблем. Особлива увага звертається на індивідуальну роботу з дітьми, емоційну підтримку груп в середині класу, створення позитивного психологічного клімату в класі, розвиток дитячого самоуправління, створення умов, які дозволяють кожній дитині розкрити себе у відношенні  з оточуючими. Тому основними напрямками роботи класного керівника є вивчення особистості учня, планування виховної роботи, організація і виховання учнівського колективу, робота з різними категоріями дітей, взаємодія з дитячим громадськими формуваннями та робота з батьками учнів.

Особлива відповідальність за виховання та розвиток громадянина України покладається на класного керівника початкової школи, який покликаний закласти підгрунтя процесу формування всебічно розвинутої, творчої, активної особистості, дружнього колективу, розвитку самоврядування, співпраці з батьками тощо.

Отже, на  сьогоднішній  день  інститут  класного керівництва і виховання у школі  зазнає  відчутних  змін,  оскільки  надто ускладнилися і значно змінилися вимоги до виховання, умови виховного процесу у середніх навчальних закладах, а звідси – й  ускладнилися умови розвитку і становлення  особистості учня. Зміни в українському суспільстві торкнулися глибинних пластів суспільної психології, актуалізували проблему життєвих  цінностей людей. Характерним сьогодні є те, що втрачають орієнтири життя і страждають від почуття втрати сенсу життя. Тому діяльність класного керівника в нових умовах спрямована на плекання дитини як суб’єкта життя, допомогу їй у визначенні життєвої стратегії, у пошуках сенсу життя, його повноти і культури. Окрім того, акцент сьогодні робиться на вихованні особистості громадянина України з національною свідомістю, яка б з повагою ставилася до культурних надбань інших народів.

 

 

 

 

1.2 Теоретичні основи здійснення класного керівництва в початковій школі

 

         Становлення незалежної української держави, перехід від індустріального до інформаційно-технологічного суспільства, утвердження нових національних і громадянських цінностей зумовлюють і нові вимоги до рівня кваліфікації і соціальної відповідальності класних керівників загальноосвітньої школи. Однак про цю галузь своєї діяльності молодий вчитель, як показує практика, має нечітке уявлення. Він вважає, що тут достатньо однієї любові до дітей, і думає, що головне – приділяти їм якнайбільше часу, залучати до різноманітних цікавих заходів. Але успіх діяльності класного керівника визначається рівнем його професійної майстерності: особистими якостями, знанням основних напрямів виховання, володінням технікою і технологією конструювання методичної системи виховних впливів. Тому потребує вдосконалення система підготовки майбутніх учителів до класного керівництва. Особливо це стосується підготовки класних керівників початкової школи, авторитет яких є найбільшим серед учнів загальноосвітньої школи.

Успішне вирішення проблеми підготовки майбутніх учителів початкових класів до класного керівництва забезпечується сумісними зусиллями як викладачів, так і самих студентів, оскільки останні виступають не тільки в якості об'єкта навчання і виховання, але й в ролі суб'єкта, здатного до самоосвіти, самовиховання і саморозвитку. При цьому важливою педагогічною умовою організації роботи з підготовки до класного керівництва є наявність професіограми класного керівника сучасної початкової школи.

Згідно з філософським словником А.А. Грицанова, професіограма – це науковий опис виду праці та необхідних професійних якостей, що може використовуватись у профорієнтації, підборі кадрів і т.ін. [36]. Професіограма класного керівника, на думку О.А. Дубасенюк та О.В. Ілліної, повинна включати в себе свого роду паспорт спеціаліста, його кваліфікаційну характеристику, тобто визначити об'єм і науково обґрунтоване співвідношення громадсько-політичних знань, а також програму педагогічних і методичних умінь і навичок, необхідних класному керівникові [36, с. 312]. Втім Г.Д. Мітін, досліджуючи особливості підготовки студентів до виховної роботи молодших школярів, відзначав, що професіограма вихователя початкових класів відрізняється від професіограми вихователя середніх і старших класів, оскільки сприймання молодшими школярами виховного матеріалу починається на емоційному рівні і вихователі початкових класів більш ніж інші повинні вміти створювати в процесі виховання позитивне емоційне ставлення до явищ життя, в емоційній формі донести дітям поняття дружби, любові тощо, вміти на цій основі сформувати правильні переконання і відповідну поведінку.

Вивчення педагогічної літератури, державних документів та врахування специфіки діяльності класного керівника молодших школярів дало можливість розробити професіограму класного керівника початкової школи. Під такою професіограмою розуміємо ідеальну модель діяльності класного керівника, яка розкриває основні вимоги до якостей і властивостей особистості вихователя, професійні знання і уміння, які необхідні для виконання загальних і специфічних функцій класного керівника початкової школи.

На основі вивчення сучасної педагогічної літератури (Н.П. Волкова, О.А. Дубасенюк, М.І. Рожков, М.М. Фіцула, І.Ф. Харламов), можна виділити вісім функцій класного керівника: діагностичну, організаторську, виховну, координаційну, стимулюючу, контролюючу, корекційну і соціальну.

Діагностична функція. Передбачає вивчення класним керівником учнів свого класу. Знання особливостей дітей, їхніх інтересів, нахилів, потреб, рівня вихованості, мотивів поведінки та інших якостей дає змогу класному керівнику скласти цілеспрямований і дієвий план виховної роботи, організувати результативний щоденний виховний вплив на учнівський колектив загалом і на кожного учня зокрема [65].

Організаторська функція. Полягає в умінні залучати колектив класу до різних видів виховної діяльності: пізнавальної, що забезпечує уявлення учнів про навколишню дійсність; суспільно корисної, спрямованої на загальну користь і благо; ціннісно-орієнтаційної, яка розкриває учням духовні та матеріальні соціально значущі цінності й орієнтує на них їх поведінку; художньо-творчої, що дає учням можливість реалізувати індивідуальні творчі задатки та здібності; вільного спілкування, організації дозвілля учнів, що взаємозбагачує їх.

Виховна функція. Вона є найскладнішою в діяльності класного керівника. План виховної роботи в класі визначає зміст, форми і методи виховної діяльності. Класний керівник складає його з урахуванням загального змісту й методики виховання учнів у національній школі. Передусім виховна діяльність класного керівника передбачає підготовку і проведення запланованих виховних заходів, які є дієвим засобом формування в учнів соціально цінних мотивів поведінки, здорових інтересів, духовних потреб, почуттів, позитивних моральних, правових, трудових, естетичних та інших якостей.

Класний керівник повинен продумати, як залучити якомога більше членів дитячого колективу до підготовки і проведення виховного заходу, знайти кожному конкретну справу, бо лише за таких умов це стане справою самих учнів, за яку вони вболіватимуть, до якої ставитимуться з почуттям відповідальності [65].

Координаційна функція. Полягає у спрямуванні класним керівником виховних зусиль усіх педагогів, батьків і представників громадськості на позитивні результати у вихованні учнів.

Стимулююча функція. Полягає у своєчасному виявленні зрушень на краще в розвитку кожного учня класу і відповідному заохоченні його до наступних корисних дій і вчинків [65].

Контролююча функція. Метою цієї функції є забезпечення постійного вдосконалення виховного процесу. Реалізація функції контролю передбачає виявлення з одного боку позитивних результатів, а з іншого – причин недоліків і виникаючих в процесі виховання проблем. Контроль за роботою класного керівника – це не стільки контроль з боку адміністрації школи, скільки самоконтроль.

Корекційна функція. На основі аналізу результатів контролю, здійснюється корекція роботи класного керівника як з класом в цілому, так і з конкретною групою учнів або окремим учнем. Корекція – це завжди сумісна діяльність класного керівника і колективу класу в цілому, групи або окремих учнів [65].

Соціальна функція. Вивчення вихователем об'єктивних і суб'єктивних чинників, які впливають на формування та розвиток особистості й виявлення найбільш сприятливих з них, що нейтралізують небажаний вплив; аналіз умов засвоєння дитиною ціннісно-нормативної системи суспільства; вироблення навичок соціальної поведінки [65].

Оскільки всі ці функції зобов'язані виконувати класні керівники і старшої, і середньої, і початкової школи, то їх назвали загальними. Однак робота класного керівника початкових класів має і певні особливості, на які вказують в своїх працях С.П. Баранов С.Ф. Збандуто, Г.Д. Мітін, М.В. Савін та ін. Виділяється ряд специфічних функцій класного керівництва початкової школи, а саме;

Інтеграційна функція. Вчитель-вихователь молодших школярів відповідає і за навчальний процес, і за всю виховну роботу з учнями одного класу. У зв'язку з тим, що учні початкових класів ще багато чого не вміють робити самостійно, вчителю-вихователю доводиться виступати і в ролі організатора цікавих справ, і в ролі виконавця. Він у процесі різноманітної позакласної діяльності показує приклад працелюбства, уміння прийти на допомогу, ввічливості тощо.

 

Контролююча функція. Метою цієї функції є забезпечення постійного вдосконалення виховного процесу. Реалізація функції контролю передбачає виявлення з однієї сторони позитивних результатів, а з іншої причин недоліків і виникаючих в процесі виховання проблем. Контроль роботи класного керівника – це не стільки контроль зі сторони адміністрації школи, скільки самоконтроль [65].

Самоконтролююча функція. Авторитет вчителя-вихователя є найбільшим у початковій школі. Для учнів початкових класів вчитель стає головним наставником, товаришем, другим батьком і матір'ю. Вони не вміють оцінити якості особистості, професійні знання та уміння свого вихователя, проте він завжди для них є тим ідеалом, зразком, поведінку якого вони намагаються копіювати. Дуже важливо, щоб вчитель зберігав і зміцнював свій авторитет серед дітей, використовував його для ефективного впливу на формування особистості кожного школяра. Тому, знаходячись постійно серед учнів, класний керівник весь час повинен контролювати свій настрій, поведінку, мову.

Емоційно-орієнтаційна функція. В.О. Сухомлинський підкреслював, що «характер діяльності молодшого школяра значно більшою мірою визначається його емоціями, ніж іншими компонентами психіки» [58], тому учні початкових класів надзвичайно емоційні, до того ж сприймання важливих загальнолюдських, національних, громадянських цінностей відбувається у них через емоції. Вихователю необхідно дбати про те, щоб виховний вплив на учнів відбувався в емоційній формі, йому необхідно створювати умови для розвитку позитивних емоцій і почуттів.

У педагогіці є аксіома: інтелект відточується інтелектом, характер виховується характером, особистість формується особистістю. Тому важливим компонентом професіограми класного керівника є особисті якості вихователя. Усі особистісні риси вихователя мають професійну значущість. Проте не можна уявляти собі образ класного керівника як деяку стандартну, незмінну модель. Ніщо людське йому не чуже. Однак молодому педагогові корисно мати орієнтири у вигляді бажаних властивостей характеру для самовиховання.

         На необхідності розвитку професійних якостей неодноразово наголошував А.С. Макаренко. Навчання вчителів, на його думку, повинно полягати «передусім в організації характеру педагога, вихованні його поведінки, а потім в організації його спеціальних знань та навичок, без яких жоден вихователь не може бути хорошим вихователем» [40].

Аналіз сучасної педагогічної літератури та державних документів щодо властивостей вчителя-вихователя допомагає визначити основні якості і властивості класного керівника сучасної початкової школи. Відповідно до теорії В.М. Галузинського і М.Б. Євтуха. Всі якості ми поділили на два блоки, а саме: суспільно спрямовані та професійно-педагогічно спрямовані. Одночасно в межах професійно-педагогічних якостей ми вичленили ще п'ять груп: рефлексійні, організаційні, комунікативні, перцептивно-гностичні, експресивні. Такий підхід, дає можливість чіткіше бачити і розуміти наявність великої кількості якостей та властивостей. І.Я. Зязюн відмічав, що жодна успішна операція ніколи не є повністю неусвідомленою і стихійною. Засадою ефективного прийому виступають завжди знання.

Вивчення науково-педагогічної літератури допомогло нам виділити три блоки знань особливостей виховної роботи класного керівника початкових класів – це психолого-педагогічні, методичні та загальноосвітні знання.

Оволодіння знаннями не гарантує засвоєння тих чи інших умінь, які є компонентами діяльності. А.С. Макаренко, аналізуючи роботу вихователя, стверджував, що діяльність вихователя – це діяльність організатора, це уміння створювати педагогічні ситуації, які б стимулювали ефективний розвиток школярів [40]. І.А. Зязюн зазначав, що майстерність виховання – це «творче використання на практиці всього арсеналу засобів, прийомів і методів, які випливають із законів виховання, законів організації життя дитячого коллективу» [36]. Тому основою майстерності вихователя є не тільки знання, але й відповідні уміння.

На основі вивчення літератури виділяється  вісім блоків професійних умінь класного керівника.

Гностичні (аналітичні) – вміщують уміння аналізувати психолого-педагогічну літературу, у тому числі й різні виховні системи; аналізувати умови, в яких здійснюється процес виховання, завдання, що стоять перед вихователями початкової школи, педагогічні ситуації і знаходити гуманні способи їх розв'язання; аналізувати й оцінювати результати виховної діяльності, це уміння аналізувати рівень розвитку і вихованості учнів початкових класів, узагальнювати і використовувати передовий педагогічний досвід початкової школи.

Проектувальні – уміння прогнозувати, передбачати розвиток особистості кожного вихованця і групи в цілому; прогнозувати власну систему педагогічної діяльності, уміння моделювати цілі, завдання, зміст, засоби виховного процесу відповідно до вікових та індивідуальних особливостей молодших школярів.

Конструктивні – уміння планувати особисту діяльність для педагогічного керівництва, формувати в дітей правильні ціннісні орієнтації, впроваджувати ставленицький, рольовий, діяльнісний, творчий, діалогічний, гуманістичний, особистісно зорієнтований, комплексний, науковий, конкретно-історичний, системний, полікультурний, національний, технологічний підходи шляхом використання ефективного змісту, засобів, методів форм та технологій виховної роботи, передбачати труднощі у виховному процесі, конструювати новітні засоби та прийоми виховної взаємодії з вихованцями, уміння планувати спільно з учнями початкових класів та їх батьками виховну роботу, уміння персоніфікувати виховний процес, зробити дитину центром виховної системи, враховувати вікові та індивідуальні особливості молодших школярів при організації і проведенні виховних справ.

Комунікативні – уміння формувати гуманні співвідносини з учнями на рівні співробітництва і співтворчості, створювати сприятливе виховне середовище для розвитку інтересів, здібностей, нахилів учнів; регулювати міжособистісні стосунки в класі, групі; володіти методами позитивного впливу на дитину, здійснювати індивідуальний і диференційований підходи, уміння спілкуватися з учнями початкових класів, адаптувати їх до шкільних умов життя, уміння захопити учнів практичною діяльністю, використовуючи власний авторитет і особисту участь у цій роботі, уміння викликати почуття в процесі обговорення книг, вчинків інших людей, перегляду кінофільмів тощо.

Організаторські – уміння стимулювати розвиток колективу учнів і кожного з вихованців, їх активність, ініціативу; спільно з учнями організовувати їх щоденну життєдіяльність, наповнюючи її цікавими творчими справами; сприяти накопиченню в учнів соціального досвіду, позитивних рис, організовувати свою діяльність і час у процесі виховної роботи з учнями, контролювати і допомагати учням у виконанні доручень, керувати роботою дитячих організацій та об'єднань, сприяти самовихованню і саморозвитку учнів і створенню умов для самореалізації дитини; уміння сприяти розвитку учнівського самоврядування в початковій школі, контролювати власну поведінку.

Координаційні – уміння налагоджувати постійні педагогічні стосунки з батьками вихованців і громадськістю, об'єднувати виховні зусилля вчителів, соціальних педагогів, психологів, вихователів груп продовженого дня, які працюють у класі; уміння вести педагогічну пропаганду.

Прикладні – уміння малювати, співати, грати на музичних інструментах, виразно читати, танцювати, користуватися технічними засобами навчання і виховання; уміння цікаво розповідати і фантазувати, брати участь в дитячих і спортивних іграх, вміти проводити походи і екскурсії.

Педтехніка – уміння спілкуватися; володіння комунікативним впливом; керування власними емоціями; уміння зацікавити, переконувати, навіювати, стримувати, надихати; чітко передавати свій настрій, почуття і думки словом, мімікою та жестами; уміння володіти своїм голосом.

Отже, дана модель класного керівника не стільки відображає окремі сторони і якості спеціаліста, скільки являє собою еталон спеціаліста, до досягнення якого необхідно прагнути в процесі практичної діяльності вузівського викладання. Вона чітко дає можливість уявити, яким повинен бути класний керівник сучасної початкової школи, відповідно розробити зміст та визначити найефективніші шляхи підготовки майбутніх вихователів у педагогічних закладах.

Отже, сьогодні багато говориться  про недоліки сучасного шкільного виховання. Виною цьому є не тільки соціальні умови, батьки які часто ігнорують виконання виховної функції, але й вихователі. Низький рівень професіоналізму став причиною виникнення авторитарної педагогіки, відчуження вихованців від своїх вихователів. Змінити педагогічні взаємовідносини можливо на основі ідей демократизації і гуманізації школи. Педагогічна позиція повинна бути делікатною, непомітною. Треба бути для дитини товаришем, а не стояти ментором над його душею.

 

 

 

      1.3Аналіз стану здійснення педагогічної діагностики класними                                           

                               керівниками початкової школи

Діагностика (від грецьк. Diagnostikos – здатний розпізнавати) – це оцінна процедура, спрямована на пояснення ситуації, виявлення дійсного рівня зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між ними визначає ефективність виховного процессу [15]. 

Педагогічна діагностика - це педагогічна діяльність, спрямована на вивчення і пізнання стану об'єктів (суб'єктів) виховання з метою співробітництва з ними і управління процесом виховання [15].

Через діагностику класний керівник визначає, як реалізовано педагогічні завдання, які з них вимагають подальшого вирішення.

Досвід показав, що діагностика має прямий зв’язок з етапами управління розвитком колективу й особистості. Відповідно до цього виявлено три типи діагностики в роботі класного керівника: початкова, коригувальна (поточна) і узагальнююча (підсумкова).

Початкова діагностика пов’язана з плануванням і управлінням класним колективом. Перед визначенням виховних завдань, що будуть реалізовані в даному навчальному семестрі чи впродовж усього навчального року.

Поточну (коригувальну) діагностику проводять у самому процесі організації діяльності учнівських колективів, орієнтуючи педагога на зміни, що відбуваються в учнях і колективі. Одночасно оцінюють правильність раніше прийнятих рішень. Поточна діагностика виконує роль експрес-інформації і цим допомагає прийняти швидке рішення відносно вдосконалення педагогічної діяльності.

У системі прогнозування результатів виховної роботи проводять узагальнюючу діагностику наприкінці кожного навчального року. Дані діагностичного вивчення зіставляють із вихідними (початковими) характеристиками вихованості, різниця між початковими і остаточними результатами вивчає ефективність процесу виховання. Отримані дані класний керівник використовує для корекції педагогічного впливу протягом наступного навчального року.

Для поведення діагностики учнів початкової школи класний керівник може використати ряд методів.

Основні методи педагогічної діагностики наведено на рис. 1.1.

 

 

 

 

 

 

 

Інформаційно-констатуючі

Оцінні (рейтинг)

 

 

Анкета

Інтерв’ю

Компетентний суддя

Оцінка

 

Бесіда

Анкета – коментар

Самооцінка

Експертні оцінки

 

Ранжирування

Незалежні, перехресні характеристики

 

 

 

Вивчення творчості учнів

Тести особистісні, тести-ситуації

 

 

 

 

 

Спостереження безпосереднє, опосередковане, включене тощо

Дискусія

Аналіз взаємодії

Ситуації природні, штучні

 

 

Соціометричні методи

Встановлення референтності особистості в колективі

 

Мал. 1.1. Основні методи педагогічної діагностики

 

 

Опитування широко представленО в педагогічній літературі, з його допомогою виявляються ціннісні орієнтації учнів, знання, установки, позиції, ставлення до однолітків, навколишнього світу і до себе.

Метод спостереження – найбільш доступний спосіб отримання знань про учнів. Але особисте спостереження не може бути для педагога єдиним джерелом вивчення якостей дитини, тому що воно є однобічним і суб’єктивним. Тому варто враховувати результати спостереження інших людей.

Метод бесіди – зобов’язує класного керівника прислухатися до суджень оточуючих дитину вчителів, вихователів, батьків, однокласників, щоб правильно визначити сутність особистості, котра формується.

Метод анкетування  дозволяє з’ясувати не тільки думки дітей з питань, які вас цікавлять, а й виявити їхні схильності, зв’язки, оцінні судження. Анкетування опитування в основному проводять письмово. Результативність його залежить від ряду умов: результати опитування не будуть використані на шкоду учням; формулювання запитань мають бути чіткими, ясними, доступними для даного віку; анкета не повинна бути громіздкою. Запитання можуть бути відкритого характеру (коли учні самі придумують відповідь), закритого (коли дітям пропонують ряд можливих відповідей), напіввідкритого (коли до переліку можливих відповідей вони дописують свої).

Метод зіткнення поглядів, позицій. Форма даного методу дозволяє звертатися до учнів із проханням висловити свою думку, дати пораду, як ставитись до певного явища, певедінки, проблеми.

Метод соціометричного вибору. Цей метод допомагає проникнути у взаємини однокласників, виявити різні мікрогрупи, неформальних лідерів, а також особисту позицію дитини в колективі однолітків.

Метод ранжирування – це розташування за значимістю (за рангом). Ранжирування можна використовувати не тільки стосовно особистості, а й для з’ясування ціннісних орієнтацій учнів [65].

Можна комбінувати анкету з ранжируванням.

Анкета інтерв’ю – один із результативних і придатних для початкової діагностики методів. Його перевага в тому, що він поєднує програмовані запитання і бесіду. Інформацію отримують безпосередньо в контакті з досліджуваним школярем. Цей метод включає також елементи спостереження і створення ситуацій. Класний керівник має можливість спостерігати реакцію, емоційне ставлення до себе і запитань. Крім того, він ставить додаткові запитання, уточнює і узагальнює відповіді.

Перебуваючи на переддипломній педагогічній практиці ми проаналізували здійснення педагогічної діагностики класними керівниками початкових класів. Ми з’ясували, що класні керівники часто вдаються то таких методів як анкетування, тестування, бесіди, спостереження. Але мало приділяється часу для інших методів, деякі не використовуються взагалі.

Пасічник Любов Петрівна вважає метод тестування найбільш вдалим у своїй роботі. Оскільки тестування фіксує не всю поведінку дитини, а певні категорії, які цікавлять вчителя. Цей метод діагностики займає мало часу, керується при цьому певними змістовими  критеріями.

Інша вчителька цієїж школи звертає свою увагу на метод бесіди. Але , оскільки вона вважає, що діти не завжди можуть чесно розповісти, пропонує об’єднувати метод бесіди з іншими методами для порівняння. Адже коли вона з інтервалами у декілька днів дає одні і тіж запитання, але по різному сформульовані, та у різному вигляді – вона має змогу краще оцінити учня у тій чи іншій ситуації.

Ми звернули увагу на те, що директор школи Мельник Галина Іванівна вважає використання цих методів поодинці малоефективними. Особливу увагу вона також приділяє спілкуванню з батьками учнів, відвідуванню сімей, запрошенню батьків в школу. І не дарма, адже :  «Статистика доводить, що 50% відповідей на тестові питання та питання в анкетах – не правдиві. Педагогів анкетування привабило можливістю масових опитувань учнів, батьків, можливістю автоматизації обробки зібраного матеріалу. Головна проблема, що виникає при складанні анкет, можна визначити як проблему запитань – відповідей. Учень знає яку відповідь чекає вчитель. Вирішенням цієї проблеми є або створювати замасковані питаня, щоб учень не міг здогадатись чого хоче вчитель, або створювати питання на які потрібна обширна відповідь», - говорить Галина Іванівна.

 Педагогічнийм колектив Монастироцької школи І-ІІ ступенів проводять оцінку вихованості двічі на рік: у середині і наприкінці навчального року. Процедура оцінювання складається з двох етапів: перший – анкетування батьків учнів:

1.     Які позитивні якості характерні для вашого сина (дочки)?

2.     Які негативні якості ви помітили?

3.     Які якості особистості ви намагаєтеся виховати у вашої дитини і наскільки це вам удається виконати?

4.     Чи має ваша дитина постійний обов’язок удома і як вона його виконує?

5.     Як вона ставиться до інших членів родини, чи надає їм потрібну допомогу, співчуття, захист?

6.     Чи приймає активну участь у родинних справах, в сімейних святах, чи виявляє при цьому ініціативу?

   Другий етап – складання кожним учнем характеристики ( за особливою для кожного віку формою). В початкових класах учні просто перелічують на одній половині аркуша свої хороші якості, а на іншій – погані.

Педагогічний консиліум школи обговорює отримані матеріали, їх зіставляють із результатами психодіагностичних обстежень, враховують динаміку особистісного розвитку. З урахуванням результатів виносять загальну оцінку вихованості кожного школяра. Цю оцінку повідомляють як учням, так і батькам. При цьому кожному учневі вказують на недоліки, яких необхідно позбутися.

Досвід цього дослідження засвідчив, що оцінка вихованості учня, сам процес – це дуже ефективний засіб для стимулювання самопізнання, самовихованості, саморозвитку кожного учня. Формується адекватна особистісна оцінка.

Для вивчення процесу особистісного розвитку учня класні керівники складають діагностичну карту класу. 

Діагностична карта

           _______ клас _________________________________ школи №______

        20 ___ навч. рік                Класний керівник

 

№ п/п	Прізвище, ім'я учня	Дата народження	Професії батьків	Тип сімейного виховання	Стан здоров’я	Успішність	Основні досягнення особистості	Основні недоліки особистості	Захоплення
1	2	3	4	5	6	7	8	9	10
1
2

    

 

Наявність підвищення здібностей	Спеціальні навички	Поведінка	Місце у колективі	Рівень самооцінки	Виконання доручення	Трудова активність	Заняття поза школою	Виховні завдання
11	12	13	14	15	16	17	18	19

 

Для того, щоб, крім класного керівника, ніхто не зміг прочитати про негативні якості й недоліки учня, необхідно зашифрувати деякі дані про учнів. Наприклад, Б – благополучна родина, НБ – неблагополучна; ЧХ – часто хворіє, З – практично здоровий, ПЗ – поганий зір; НР – неврівноважений; СН – схильний до неправди тощо.

19 графа – домінуючі виховні завдання формуються на основі результатів узагальнення даних діагностичної карти.

Найбільш оптимальною та ефективною для здійснення педагогічної діагностики класного керівника в початковій школі є методика організації і проведення діагностики, регулювання і корекції з проблеми «Визначення рівня вихованості учнів» за П. Третьяковим (Додаток А.) .

Основною метою дослідження за даною методикою є виявлення рівня вихованості учнів початкових класів в загальноосвітній школі. Основними завданнями, які реалізуються за даною методикою є: визначити стану рівня вихованості учнів початкових класів; оцінка і виявлення тенденцій в розвитку виховного процесу; визначеня управлінських рішень та складаня програми регулювання та корекції рівня вихованості учнів початкових класів. Основними методами дослідження за даною методикою є: анкетування, спостереження, бесіда тощо.

Постійне діагностування за параметрами розвитку особистості створює можливість для своєчасної корекції діяльності, спрямованої на виховання особистості.

Відомо, що основною організаційною формою колективної методичної роботи у системі післядипломної педагогічної освіти в міжкурсовий період є методичні об’єднання, головна функція яких: ознайомлення педагогів із сучасним етапом і перспективами розвитку процесу виховання в системі освіти, досягненнями вітчизняної та зарубіжної педагогічної та психологічної науки, перспективним педагогічним досвідом; оновлення і поглиблення знань класних керівників; постійне підвищення їх загальнокультурного рівня.

План роботи класного керівника – це науково обґрунтоване проектування становлення і розвитку колективу учнів класу і кожного вихованця зокрема. Класний керівник планує виховний вплив, тому у плані повинен бути закладений «прихований» педагогічний вплив. Діти не повинні бачити план класного керівника, вони повинні бачити власний, плануючі свої колективні справи. Основним документом у роботі класного керівника є план на семестр. Такий план складається з таких структурних елементів: вступ, завдання виховання, система виховної діяльності. Вступ повинен відображати стислий аналіз виховної роботи за минулий рік, оцінку її ефективності, рівень вихованості учнів, характеристику класного колективу(склад учнів, їхні індивідуальні особливості, ставлення до навчання, рівень громадянської відповідальності тощо), розкриття недоліків у виховній роботі, їх причини, аналіз соціально-психологічних умов виховання на сучасному етапі.

В планах виховної роботи класні керівники початкових класів зазначають напрями педагогічної діагностики.

 Класний керівник вивчає своїх вихованців з практичною метою: краще знати, щоб краще виховувати. Вивчення школярів класним керівником проводиться з допомогою  різноманітних методів. Методи вивчення школярів – це способи, за допомогою яких вивчаються особливості особистості, її поведінки в різних видах діяльності. До них відносяться: спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у процесі навчальних занять і позаурочної роботи, індивідуальні і групові діагностичні бесіди, вивчення результатів діяльності учнів, відвідування їх вдома, природний експеримент, рейтинг, метод компетентних оцінок, анкетування тощо.

Отже, вивчення вихованців вимагає знань психологічних особливостей особистості школяра, а також і володіння принципами та методами педагогічного дослідження.

 

 

 

 

 

                                                                 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                             

РОЗДІЛ 2

ШЛЯХИ ЗДІЙСНЕННЯ  ПЕДАГОГІЧНОЇ ДІАГНОСТИКИ     

        КЛАСНОГО КЕРІВНИКА ПОЧАТКОВИХ КЛАСІВ

 

2.1 Вивчення індивідуальних особливостей учнів

 

Важливе значення в педагогічній діагностиці належить вивченню індивідуальних особливостей учня. Вивчення індивідуальних особливостей учнів дає можливість виявити їхні здібності та психологічні особливості, що в майбутньому допоможе ефективно організувати педагогічний процес.   

Індивідуальний та диференційований підхід до учнів – це важлива складова частина методики навчально-виховної роботи вчителя. Щоб забезпечити високоякісне засвоєння кожним учнем основ наук у школі, треба стежити за процесом його навчання, виявити труднощі, які виникають у поодиноких учнів та допомагати їм ці труднощі усувати. Не можна успішно проводити навчання в будь-якому класі, орієнтуючись на якогось абстрактного “середнього”, знеособленого учня. Кожний учень в класі являє собою підростаючу особистість з її індивідуальними особливостями, і це не можна ігнорувати в методиці й техніці повсякденної роботи. Індивідуальна своєрідність особистості кожного учня не дана в готовій формі, не є сталою. Вона формулюється в процесі виховання, в самій шкільній роботі. Тим більше треба вчителеві її знати, виявити індивідуальні особливості кожного свого учня, щоб належно скеровувати формування підростаючої особистості [24].

До індивідуальних особливостей відносять характер, темперамент, здібності, інтереси, потреби. Природну основу індивідуальних психологічних відмінностей, в галузі як характеру і темпераменту, і у відношенні здібностей, становлять типологічні властивості нервової системи. Природні дані, задатки - одна з умов дуже складного процесу розвитку індивідуальних здібностей.  Але формуються останні лише  в процесі взаємодії  людини з  навколишнім світом.

Для вивчення індивідуальних особливостей учнів класний керівник початкових класів може використовувати такі методи: метод педагогічного спостереження,  самоспостереження, бесіда, інтерв'ю, тестування, анкетування, метод рейтингу, метод узагальнених незалежних характеристик.

Метод педагогічного спостереження - організоване дослідження педагогічного процесу в природних умовах.

   Розрізняють спостереження пряме, опосередковане та самоспостереження.   Пряме спостереження - вид спостереження, під час якого дослідник, безпосередньо бере участь у досліджуваному процесі, діє разом з учасниками дослідження.

  Опосередковане спостереження – вид спостереження, що не передбачає безпосередньої участі дослідника у процесі, який вивчають.

  Самоспостереження – процес споглядання внутрішніх психічних процесів з одночасним спостереженням за їх зовнішніми виявами.

   Бесіда – метод безпосереднього спілкування, який дає змогу одержати від співрозмовників інформацію, що цікавить вчителя, за допомогою заздалегідь підготовлених питань.

  Інтерв'ю – метод отримання інформації за допомогою усного опитування.

   Психолого-педагогічий експеримент – метод, що забезпечує спостереження за змінами психологічних характеристик дитини процесі педагогічного впливу на неї.

   Анкетування - це метод збору фактів на основі письмового самозвіту досліджуваних за спеціальною складеною програмою. Його застосовують для одержання інформації про типовість певних явищ навчально-виховного процесу. Анкетне опитування проводять для з’ясування біографічних даних, поглядів, ціннісних орієнтацій, соціальних установок та особистісних рис опитуваних [24].  Так , наприклад, за допомогою анкетування можна виявити інтереси учнів та показники їх вихованості ( Додатки А, Б).

    Метод рейтингу. Полягає в оцінюванні діяльності, її окремих аспектів компетентними експертами, здатними вирішувати творчі завдання, контролювати процес експертизи, виявляти наукову об’єктивність, аналітичність, широту і конструктивність мислення, самокритичність,мати власну думку і вміти її обстоювати. За допомогою рейтингу відбувається первинна класифікація соціально психологічних об’єктів за ступенем  вираження загальної для них властивості – експертних оцінок.

   Рейтинг є основою для побудови найрізноманітніших шкал оцінок. Використовують його при оцінюванні популярності окремих учнів, значущості їх моральних якостей, престижності професій тощо.

    Метод узагальнених незалежних характеристик. Розроблений російським психологом К. Платоновим. Передбачає узагальнення відомостей про учнів, одержаних з різних джерел (вчителі, батьки, особи, що спостерігали за учнями у важливих для дослідника ситуаціях, однолітки, друзі), зіставлення цих відомостей, їх осмислення. При зіставленні незалежних характеристик необхідно зважати на ймовірність існування розбіжностей в оцінках, зумовлені необ’єктивністю,  поспішністю, не професійністю суджень ”експертів”. В такому разі з’ясовують причини розбіжностей, аналізують чинники, що зумовили їх [24].

    Різновидом даного методу є педагогічний консиліум. Передбачає колективне обговорення результатів вивчення вихованості учнів (за певною програмою єдиними критеріями), оцінювання конкретних якостей особистості, з’ясування причин можливих відхилень в їх поведінці, вироблення засобів щодо запобігання недоліків.

    Дає оцінювати  не тільки наявний рівень розвитку конкретних рис особистості, але й динаміку їх.

В індивідуальній виховній роботі необхідно передбачити координування впливів на учня педагогів, батьків і колективу. Така координація здійснюється за умови щоденного аналізу результатів виховного впливу, обміну думками з питань життя і діяльності вихованців.

В індивідуальній виховній роботі використовують позакласне читання, колекціонування, гру на музичних інструментах, вишивання, малювання тощо. Індивідуальні форми роботи нерідко пов'язують з груповими і фронтальними.

Цікавим в контексті вивчення індивідуальних особливостей учнів є досвід вчителя Львіської загальноосвітньої школи №91 Г.Ф. Бабюк. Яка в ході своєї практичної діяльності виділила основні проблемні аспекти щодо вивчення індивідуальних особливостей учнів молодших класів та шляхи їх вирішення. Так, узагальнюючи  досвід  роботи  вчителів,  поряд із якими педагогу довелося працювати, а також свій досвід,  вона ствердела,  що  всі  намагаються вивчити психологію учня. Однак часто це трапляється  поверхово,  безсистемно.  Окремі  педагоги слабо  орієнтуються  в методиці  вивчення  особистості школяра [13, с. 17].

На думку Г.Ф. Бабюк знання  індивідуальних  особливостей  учня — уваги,  пам’яті,  мислення,  вольових  якостей і здібностей —  допомагає  вчителю  правильно організувати навчально-виховний процес. Вивчення  особистості  має  неабияке  виховне значення —  допомагає  формуванню  в учнів  певних переконань, умінь, навичок, звичок правильної  поведінки, тому вчитель складає педагогічну характеристику учня з М.Ю.Красовицьким (Додаток В).  Психіка  дитини  дуже  складна  за структурою і різноманітна у своїх проявах, тому із самого початку вчитель повинен чітко для себе визначити,  куди  буде  спрямована  його  увага  під час роботи з даним учнем. Вивчивши психологію учня, вчителі використовують різноманітні засоби педагогічного впливу.

Отже, вивчення індивідуальних особливостей учнів - одна з найважливіших ділянок у системі роботи вчителя початкових класів. Вона допомагає усунути чинники, що негативно позначаються на учневі, і правильно вплинути на нього. Кожному учневі треба допомагати в розвитку його здібностей і інтересів, боротися з факторами, що можуть негативно вплинути на нього. Вчитель потрібен вивчати не окремі риси особливості, а особливість в цілому. Вчитель повинен сприймати своїх учнів як індивідуальність і допомагати її розвивати.

 

 

2.2Виявлення ступеня розвитку колективу молодших школярів

 

Слово колектив походить від латинського colligo, що в перекладі означає «об’єдную», а латинське collectivus – збирати, об’єднувати. Таким чином поняття колективу передбачає об’єднання людей, існування між ними певних взаємозв’язків і  відносин [30,].

В центрі уваги повинна перебувати дитина з її природними здібностями, задатками, нахилами, талантами та потребами, а отже, виховання повинно мати цілком індивідуальний характер; його засоби, методи, форми. Мають відповідати природним індивідуальним фізичним і духовним можливостям кожної окремо взятої  дитини.  При цьому колектив  відіграє лише роль засобу виховання, а не мети, як це було в системі виховання колишнього СССР. Крім того, колектив, як об’єднання людей, не позбавлений таких негативних явищ,  як групівщина, клановість, нездоровий індивідуалізм окремих його членів, конкуренції тощо. Тому виховуючи підростаюче покоління в колективі, через колектив, засобами колективу, ми чітко повинні знати його роль, місце, значення, можливості, позитивні моменти і недоліки, взявши на озброєння, звичайно все те цінне й корисне, що може дати колектив для виховання особистості дитини.

   Як відзначає академік Б.Т. Лихачов, дитячий виховний колектив, за умови умілої його організації, характеризується багатством і різноманітністю змісту видів, форм громадсько-корисної діяльності в суспільстві. За допомогою виховного колективу дитина входить у життя суспільства. Змістовно колектив може бути охарактеризований у різноманітних аспектах [30].

Соціометрію  запровадив американський соціальний психолог і педіатр Якоб Морено (1892-1974), маючи на меті не лише вивчення, а й розв’язування проблем у групі.

   Соціометрія – галузь соціології яка вивчає міжособистісні взаємини у малих групах кількісними методами, зосереджуючись на внутрігрупових симпатіях і антипатіях; прикладна наука, метод вивчення структури й рівня міжособистісних емоційних зв’язків у групі.  Сучасна соціометрія найчастіше послуговується двома методами – анкетуванням та опитуванням, складеними так, щоб на підставі навіть анонімних відповідей можна було скласти соціоматрицю, яка відобразила б особливості стосунків (симпатії, антипатії) у групі. Соціоматриця — це таблиця, у якій в рядках розміщують відповіді кожного із членів групи [55].

Соціометричне опитування суттєво відрізняється від інших видів соціологічного опитування передусім тим, що його цікавить не характеристика респондента, а характеристика взаємин між респондентами. 

Соціометричний метод опитування — один із різновидів опитування, який використовують для вивчення внутрішньо колективних зв'язків шляхом виявлення стосунків між членами колективу. Цей метод застосовують для дослідження міжособистісних стосунків і між групових відносин з метою їх поліпшення. Він дає змогу соціологові вивчити склад малих соціальних груп, особливо неофіційних стосунків, одержуючи соціологічну інформацію, яку іншим шляхом дістати майже неможливо.

Технічний апарат соціометрії застосовують у різних сферах мікросоціології. Грамотне використання арсеналу соціометричних методів є передумовою для ґрунтовних теоретичних висновків про функціонування і розвиток груп, досягнення значних практичних результатів у комплектуванні колективів, підвищенні ефективності їх діяльності.

Мала соціальна група — реально існуюче утворення, в якому люди об'єднані певною спільною ознакою, спільною діяльністю або живуть в ідентичних умовах, обставинах і певним чином усвідомлюють свою належність до цього утворення. Головною рисою малої групи є відчуття спільності, яке цементує взаємини у групі й відрізняє одну групу від іншої. Оскільки чисельність малої групи обмежена, то суспільні відносини в ній виступають у формі безпосередніх особистих контактів. Вважається, що «нижня» межа чисельності малої групи становить три, а «верхня» — п'ятнадцять—двадцять осіб.

У малій групі при соціометричному опитуванні кожному респондентові вручають соціометричну анкету (карточку) і список членів соціометричної групи. Прізвища членів групи кодують, наприклад, номером у списку групи.      Соціометрична карточка, як і будь-яка соціологічна анкета, починається із звернення, в якому пояснюють мету опитування, викладають правила заповнення карточки, гарантують анонімність. У кінці після запитань дякують респонденту за співробітництво. У карточці повинно бути 7—8 критеріїв. Результати опитування заносять у соціоматрицю, яка компактно подає первинну інформацію і спрощує математичне опрацювання зібраних даних.

Соціометричний метод - це один з видів опитування, спрямований на кількісне вимірювання і аналіз структури міжособистісних стосунків в малих соціальних групах шляхом фіксації серед членів малої групи зв'язків надання переваги в ситуації вибору [55].

Соціометрія, за визначенням Морено, це одна з трьох складових частин соціономії, науки про соціальні закони (дві інші частини: соціодинаміка - наука про структуру і динаміку соціальних утворень, окремих груп і їх сполук, та соціатрія - наука про соціальне зцілення), і є наукою про вимірювання міжособистісних стосунків. В подальшому широкий розвиток отримала, однак, не теорія Морено, а запропоновані ним методи, що переважно використовуються для дослідження малих соціальних груп.

При застосуванні соціометричного методу відносини між членами групи з'ясовуються на підставі вибору (виражене індивідом бажання співробітничати з іншим індивідом), негативного вибору (бажання ухилитись від співробітництва з іншим індивідом) та відсутності вибору (залишання одним індивідом іншого поза увагою).

Істотним для соціометричного опитування є те, що вибір чи відхилення одним індивідом іншого відбувається по відношенню до певної змістовної діяльності. Конкретна змістовна ситуація, що характеризується контактом і представлена в якості основи вибору чи відхилення називається соціометричним критерієм. Він формулюється у вигляді запитань, відповіді на які і слугують підставою для встановлення структури відносин.

Проведення соціометричного опитування повинно задовольняти наступним вимогам:

1. Опитування можна проводити лише в групах, які мають певний досвід спільної діяльності.

2. Розмір групи повинен давати її членам можливість активного безпосереднього спілкування

3. Запитання, що задаються, повинні являти собою критерії.

4. Зміст обраного критерію повинний бути ясним та зрозумілим для всіх членів групи, яка досліджується.

5. Необхідно вказати можливу кількість виборів Коли потрібно отримати повну картину взаємовідносин між членами даної групи, дозволяється робити необмежене число виборів (непараметрична процедура). Якщо дослідника цікавлять лише типові елементи структури, то вводиться обмежена кількість виборів (параметрична процедура).

6. Члени групи повинні ясно уявляти собі її границі. Кожний член колективу може вибирати собі партнерів для спільної діяльності тільки в межах свого колективу.

7. Опитування повинне проводитись сторонньою для даної групи особою.

8. Кожний член групи повинен робити вибори самостійно, не радячись з іншими

Процедура соціометричного опитування складається з кількох етапів.

Підготовча фаза. Дослідник визначає проблему, вибирає об'єкт дослідження, знайомиться з розміром та різноманітними соціально-демографічними характеристиками групи.

Перша фаза. Дослідник входить в прямий контакт з членами групи, прагне викликати довіру до себе. Встановлюється зміст соціометричних критеріїв.

Друга фаза. Проведення опитування. Інструктаж респондентів, роздача карток, їх заповнення респондентами, збір карток.

Фаза обробки. Обробка інформації, подання її в зжатому вигляді, перевірка надійності отриманих даних.

Завершуючи фаза. Отримання висновків та рекомендацій.

Обробка інформації включає в себе побудову соціоматриць, соціограм, підрахування соціометричних індексів.

Соціоматриця - матриця зв'язків, за допомогою якої аналізуються внутрішньогрупові стосунки. Будується зведенням всіх результатів опитування з індивідуальних соціометричних карток в загальну таблицю. Дає можливість провести аналіз існуючих зв'язків шляхом перетворення матриць.

Соціограма - графічне зображення зв'язків всередині колективу, які встановлюються на підставі вибору. Соціограма може бути вільною (довільне розміщення членів групи), концентричною (мішень Нортвей - члени групи розміщуються в межах круга у відповідності до їх соціометричного статусу, чим вище статус - тим ближче до центру круга), також існує локограма (відтворюється реальне розміщення респондентів в приміщенні).

Обчислення соціометричних індексів є недостатнім для глибинного вивчення структури відношень, його необхідно доповнювати аналізом підструктур структури взаємовідносин. Підструктура - деяка множина членів групи, що складається з однієї або декількох осіб, що виокремлені за ступенем вираження в них певних якостей. Такими підструктурами є: лідер, ізольовані члени групи, підгрупи, ядро групи та ін.

Сітковий аналіз - система математичних методів, що використовується у дослідженні соціальних мереж. Він сконцентрований на емпіричних соціальних структурах, що фіксують відношення в соціальних системах, де окремими елементами виступають індивіди або їх сукупності. Термін "соціальна мережа" відноситься до індивідів (рідше до спільнот чи груп), які зв'язані разом одним або більше соціальним відношенням, таким чином формуючи мережу.

Основні класи дослідницьких завдань у сітковому аналізі:

1.         Виявлення структурних та локальних властивостей - визначення центральності, престижу окремих акторів, виділення згуртованих підгруп тощо.

2.         Дослідження позицій та ролей.

3.         Дослідження характеристик та функціонування певних видів під структур.

4.         Вивчення зв'язку між структурою мережі та властивостями окремих її елементів. 

Класний керівник проводить діагностику серед учнів і їх батьків. Це може бути діагностика учнів класу з проблеми взаємин в колективі на основі наступних тестів.

 Тест 1 (малюнковий). «На перерві».

 Учням пропонується намалювати свій клас на перерві, на малюнку визначити місцеположення кожного учня класу і підписати його ім'я.

 Тест 2 (малюнковий). «Кораблик».

 Учням, які вчаться в одному класі пропонується відправитися на океанському лайнері в кругосвітню подорож. Для цього необхідно намалювати корабель і розташувати весь клас в каютах на кораблі. У каютах можна жити тільки по дві люди. Необхідно розселити весь клас за принципом психологічної сумісності і обґрунтувати свою думку.

Іншим методом вивчення колективу є спостереження.                                                   Спостереження – найбільш поширений і доступний метод діагностування колективу. Під науковим спостереженням розуміють спеціально організоване сприйняття досліджуваного об’єкта, явища або процесу у природнимх або навмисно створених умовах. Наукове спостереження суттєво відрізняється від ненаукового, побутового або наївного. Головні відмінності наукового спостереження такі:

-         чітко визначаються мета і конкретні завдання спостереження;

-          розробляються програма і план;

-         результати спостереження обов’язково фіксуються;

-         спостережувані об’єкти можуть бути піддані повторній перевірці для встановлення надійності.

До діагностичного спостереження ставляться досить високі вимоги. Воно має бути тривалим, систематичним, різнобічним, об’єктивним і масовим.

Перед тим, як розпочати діагностичне спостереження, класний керівник має чітко з’ясувати:

1.     На яке запитання повинно дати відповідь спостереження?

2.     В яких умовах воно має здійснюватись?

3.     Чи існує категоріальний опис того, що буде спостерігатись?

4.     Чи відповідає категоріальний опис фактичній поведінці?

5.     Чи існує єдність поглядів кількох спостерігачів при описі поведінки однакових об’єктів за одними й тими самими категоріями?

6.     Чи не треба здійснювати новий категоріальний опис?

7.     Чи зберігається категоріальний розподіл?

8.     Чи можливе повторне спостереження об’єктів у порівнянних ситуаціях?

9.     Чи достатня кількість спостережень для формулювання висновків?

10.  Чи не варто змінити форму спостереження при контрольних перевірках?

У спостереженні потрібно  забезпечити об’єктивність, надійність та валідність висновків. Підкреслюючи важливість методу спостереження, його доступність та поширеність, треба разом з тим вказати і недоліки цього методу. Спостереження не розкриває внутрішніх боків педагогічних явищ та об’єктів, при використанні цього методу не можна забезпечити повної об’єктивності інформації. Тому спостереження найчастіше використовується вчителями в поєднанні з ішими методами.

 Також при діагностиці класного колективу використовують метод бесіди.

У бесідах дискусіях, розмовах виявляється ставлення до певних людей, колективу в цілому.

Педагогічна бесіда як метод дослідження є цілеспрямованим намаганням, дослідника проникнути у внутрішній світ співбесідника, з’ясувати причини тієї або іної поведінки в колективі. Інформацію про погляди дитини, ставлення до однокласників, конфліктів які виникають з ними також отримують за допомогою бесід.

Але це складний та ненадійний метод. Тому він застосовується найчастіше як допоміжний з метою отримання певних пояснень і уточнень з приводу того, що не було достатньо зрозумілим при спостереженні або використанні інших методів.

Анкетування – метод масового збирання інформації за допомогою спеціально розроблених опитувальників, які називаються анкетами. Анкетуваннея ґрунтується на припущенні, що людина відверто буде відповідати на поставлені запитання.

Отже, виявлення ступення розвитку колективу молодших школярів спрямовується на виявлення як успішності та індивідуальності цілого колективу, так і виявленя таких якостей у кожної дитини, її особистого внеску у розвиток колективу.

 

 

 

 

 

2.3. Вивчення сім’ї та сімейного середовища учнів початкових класів

 

Сім'я – невелика соціальна група, до якої входять поєднані шлюбом чоловік і жінка, їх діти власні або усиновлені), кровні родичі, інші особи, пов’язанні родинними зв’язками. [57] Вона є природним середовищем соціалізації дитини, джерелом її матеріальної та емоційної підтримки, засобом збереження і передання культурних цінностей від покоління до покоління. Сучасна сім'я визначається як соціальна група, яка складається з чоловіка та жінки, котрі перебувають у шлюбі, їх дітей (власних або прийомних) та інших осіб, поєднаних родинними зв'язками з подружжям, кровних родичів і здійснює свою життєдіяльність на основі спільного економічного, побутового, морально-психологічного укладу, взаємної відповідальності, виховання дітей. Приймаючи сім'ю в якості об'єкта педагогічної роботи і виділяючи її як складну соціальну систему, в контакті з нею необхідно враховувати, що часто зустрічаються сім'ї, які складаються з багатьох поколінь, у таких сім'ях її члени живуть разом, починаючи з дітей і закінчуючи бабусею та дідусем; не менш розповсюдженою в сучасних умовах є нуклеарна сім'я, яка складається із чоловіка, дружини та одного або двох дітей. У роботі з сім'єю важливим є те, що функції виховання та навчання дітей, у тому числі їх соціалізації, бере на себе школа або дитячий садок. У такій сім'ї змінюються, у порівнянні з традиційними, сімейні ролі, дружина зайнята на виробництві, господарські проблеми беруть на себе в рівній мірі всі члени родини. Така ситуація характерна для сучасної сім'ї, що виступає моделлю конкретного історичного періоду розвитку суспільства, відображає його економічні, моральні й духовні суперечності. Отже, сучасні економічні перетворення, демографічні проблеми, криза у політиці, культурі - все це відбивається на життєдіяльності сучасної сім'ї [45].

Роботу з сім'єю педагог починає з її вивчення. Відповідно зміст діяльності визначається в кожному окремому випадку індивідуальними особливостями сім'ї. Умовно сім’ї поділяють на благополучні та не благополучні. [ 14]

Благополучна сім’я - сім’я з високим рівнем внутрісімейної моральності, духовності, координації та кооперації, взаємної підтримки та взаємодопомоги, з раціональними способами вирішення сімейних проблем.

Неблагополучна сім’я - сім’я, яка, через об’єктивні або суб’єктивні причини втратила свої виховні можливості, внаслідок чого в ній виникають несприятливі умови для виховання дитини.

До неблагополучних сімей належить:

-         сім’ї де батьки – алкоголіки, наркомани, ведуть аморальний спосіб життя;

-         сім’ї асоціальні. Члени сім’ї схильні до правопорушень;

-         сім’ї конфліктні. Відбуваються постійні конфлікти між батьками, батьками і дітьми, дітьми між собою. Сварки, бійки, погрози, грубощі, взаємні образи;

-         сім’ї неповні. У таких сім’ях дитину виховує один з батьків, переважно матір;

-         сім’ї зовні благополучні. Систематично припускаються серйозних прорахунків у сімейному вихованні через низьку педагогічну культуру та неосвідченість.

-           сім’ї  соціального ризику. Малозабезпечені, багатодітні, з дітьми-інвалідами, батьками-інвалідами, неповні.

.

Класного керівника має цікавити склад сім'ї, де живе учень; кіль­кість дітей у сім'ї; спеціальність та місце роботи батьків, осіб, що їх заміняють; матеріальні й побутові умови сім'ї; моральне обличчя батьків; інтереси в сім'ї, як проходить дозвілля, ставлення до праці, навчання членів сім'ї, дотримання норм і правил співіснування, особ­ливості стосунків між членами родини; взаємини з сусідами.

       Така інформація допомагатиме класному керівникові в пошуках форм і методів роботи з батьками учнів. Так, наприклад стилі спілкування  в сім’ї  можна визначити за допомогою тесту ( Додаток Д). Щоб бути об'єктивним спо­стерігачем, вихователем, класний керівник збирає відомості про сім'ї учнів шляхом паралельного анкетування батьків і дітей. Сьогодні існує багато анкет, розроблених на допомогу класному керівникові: «Ти і твої батьки», «Ми і наші діти», «Ти і твоя сім'я», аналіз яких до­поможе класному керівникові вивчити ту чи іншу сім'ю.                                                                                                         

Успіх навчання й виховання молодого покоління багато в чому за­лежить від того, наскільки  тісні  відносини  школи  і  сім'ї:

                                 - батьки авторитетні;

            - відноситься байдуже;

            - відноситься зневажливо;

            - гостро переживає сімейну драму;

             -тяжіє до одного з членів сім'ї.

Рекомендується  виділити  ті  проблеми  в сім'ї,  які  здійснюють  негативну   дію  на дитину, можуть приводити її в стан прихованих і явних конфліктів (відхилення в поведінці членів сім'ї: алкоголізм, наркоманія і т.д.. низький достаток, слабкий виховний потенціал, конфліктні взаємостосунки і т.д.).

Знання "проблемного поля" в сім'ї дозволить педагогу надалі краще розуміти причини тих або інших вчинків дитини, об'єктивно оцінити його стан, вчасно надати корекційну допомогу  і підтримку.

Програма вивчення сім'ї учня класним керівником

1.       Структура сім'ї; склад (повна чи неповна), співвідношення поколінь у родині, кількість   дітей.

2.Батьки: вік, освіта, професія, улюблені заняття.

3..Матеріальний добробут сім'ї: загальний і середній заробіток, соціально-побутові умови.

4.       Суспільно-педагогічна спрямованість життя сім'ї: ставлення дорослих до своєї професії, особисті моральні якості, ставлення до виховання дітей, спрямо­ваність виховного впливу матері і батька, знання учня про суть трудової діяль­ності своїх батьків, їхню громадянську позицію, ставлення батьків до навчання дітей, виконання ними громадських доручень у класі, педагогічна активність батьків (участь у заходах, які проводяться для них у школі, обговорення з вчителем проблем виховання і навчання своїх дітей, допомога вчителеві у формуванні класного колективу). Які методи виховання використовують бать­ки: живи як живеться, наказ, тиск, жорсткий контроль, вседозволеність, поба­жання, переконання, піклування, оберігання від труднощів, задоволення всіх бажань дитини, покарання, пояснення, приклад, нотація, обмеження задово­лень. Педагогічне кредо батьків у вихованні дитини. Виховання хлопчиків, дівчаток. Ставлення батьків до формування правильних відносин між дітьми. Став­лення родини до першої закоханості. Виховання трудової підготовленості, ор­ієнтації батьків відносно майбутньої професії дитини. Погляди батьків на май­бутню сім'ю своєї дитини і підготовка дітей до ролі чоловіка або жінки. Став­лення сім'ї до самовиховання, стимулювання намагань дитини вдосконали­тись тощо.

5.       Внутрішньосімейні стосунки:

а) стиль взаємин між батьками ( авторитарний, демократичний, конфліктний);

б) ставлення батьків до дітей: теплота-вимогливість, теплота -дозвіл, холодність-дозвіл, холодність-вимогливість;

в) ставлення дітей до батьків: повага, любов, піклування, грубість, егоїзм;

г)  відносини між дітьми у сім'ї, діти дружать з батьками і сестрами, допомагають їм у навчанні, ворожі стосунки, діти постійно конфліктують, намагаються завдати шкоди один одному -(встановити причину);

 

І )Так;                          2) ні:  3) іноді.

6. Як реагують діти на сімейні конфлікти?

1) переживають, плачуть;

2) стають на сторону одного з батьків:

3) намагаються помирити:

4) йдуть з будинку:

5) замикаються в собі:

6) відносяться байдуже:

7) стають озлобленими, некерованими;

8) намагаються знайти підтримку в інших людях.

7. Що ви маєте намір робити для зміцнення сімейно-побутових відносин і поліпшення мікроклімату у вашій сім’ї.

 

                                     Алгоритм   вивчення   сім'ї

Важливо вивчити:

— склад сім'ї, структуру (повна, неповна, з однією дитиною, багатодітна, розлучені і  т.д.):

— житлово-побутові умови;

— матеріальну забезпеченість;

— виховний потенціал сім'ї (сильний, нестійкий, слабий, негативний);

— характер взаємин в сім'ї:

а) між дорослими членами сім'ї (гармонійні, компромісні, нестійкі, уявні, конфліктні, аморальні та  ін.);

б) між іншими членами сім'ї і дитиною (незряче обожнювання, дбайливість, довіра, дружба, рівноправність, відчуженість, байдужість, дріб'язкова опіка, повна самостійність, незалежність, безконтрольність):

в) позицію дитини в сім'ї (педагогічно виправдана; "кумир сім'ї"; об'єкт постійних сварок дорослих, кожний з яких прагне привернути його на свій бік: наданий самому собі, ніхто їм не цікавиться; заплутаний авторитарним відношенням, невпевнений в собі, уникає  спілкування з батьками,  на положенні "Попелюшки");

г) відношення дитини до батьків.

Виділяють чотири установки дитини по відношенню до батьків і самому собі:

"Я потрібен і мене люблять і люблю вас теж";

"Я потрібен і мене люблять, а ви існуєте заради мене";

"Я не потрібен і мене не люблять, але я від щирого серця бажаю наблизитися до вас":

"Я не потрібен і мене не люблять, залиште мене у спокої".

Перші дві позиції є оптимальними для розвитку дитини. Вони забезпечуються демократичним відношенням до нього, тобто визнанням такого ж права на існування його смаків, думок, відчуттів, як в дорослого. На жаль, частіше зустрічається менш сприятлива установка, що створює проблеми в розвитку особистості.

           Робота вчителя з батьками включає три важливі аспекти:

•   вивчити уклад життя сім'ї учня, ціннісні орієнтації батьків, їхні погляди на цілі й  методи виховання, визначити виховний потенціал;

•   з'ясувати, наскільки спосіб життя сім'ї, її виховна діяльність відповідають суспільним вимогам;

•   втілити у кожну сім'ю вимоги і цілі суспільства щодо виховання молодого покоління.

На цій основі має будуватися індивідуальний підхід до батьків протягом усього періоду навчання дітей у школі. У кожній сім'ї інди­відуальний, притаманний тільки їй одній спосіб життя.

Одним із перших започаткував розробку психології сім'ї А. Макаренко. Він довів, що в кожній родині утворюється та чи інша система сімейних стосунків, яка й зумовлює певний тип виховання дітей, а от­же, і певний напрям формування їхніх особистостей .

Дніпропетровський педагог С. Крамаренко виділив три групи бать­ків за рівнем їхньої педагогічної культури й доцільності укладу життя.

Перша група — батьки з високим рівнем педагогічної культури. Підтримують постійний зв'язок зі школою, класним керівником, учи­телями.

Друга група — батьки з середнім рівнем педагогічної культури. Це батьки, які мають мінімум педагогічних знань, але безсистемних. У вихованні своїх дітей широко застосовують досвід, якого набули в батьківській сім'ї, елементи народної педагогіки. Зв'язок зі школою епізодичний.

     Третя група — батьки,  що  визначаються  низьким  рівнем  педагогіч­ної культури.   Це     так звані «проблемні» сім'ї.

На основі вивчення ха­рактеру взаємин у сім'ї з погляду їх педагогічної доцільності виділено три типи сімейного укладу: сприятливий, педагогічно суперечливий і несприятливий. Особливої уваги потребують «проблемні» сім'ї.

З метою посилення соціального контролю за вихованням дітей у цих сім'ях виділили також їх типологію:

1)  сім'ї, які відзначаються активною, але неправильною педаго­гічною позицією. Виховання здійснюється за складеною заздалегідь програмою, нерідко без урахування індивідуальних і вікових мож­ливостей дітей. Дітям намагаються дати «багатопрофільну» освіту з обов'язковою вимогою успіхів у кожному з видів занять.

2)сім'ї з пасивною педагогічною позицією батьків, які перекла­дають відповідальність за виховання дітей на соціальні інститути, зокрема на школу;

3)  конфліктні сім'ї, що відзначаються невисокою моральною куль­турою подружніх стосунків;

4)сім'ї з негативною, антисоціальною спрямованістю, де батьки свідомо культивують виховання індивідуалізму.

       Мета визначення психології сім'ї — надання практичної допо­моги батькам в організації педагогічно доцільного укладу сімейного життя, а також діагностика виховної діяльності в сім'ї, характеру її впливу на формування особистості, розвиток дитини, корекційна ро­бота з батьками.

Спираючись на різні соціально-психологічні характеристики, мож­на передбачити диференційовану допомогу кожній сім'ї у її виховній діяльності. Враховуючи особливості сім'ї, педагог може знайти пра­вильну позицію у спілкуванні з батьками, тактовно підготувати їх до педагогічно спрямованого ділового контакту.

Учитель має враховувати, що сім'я — це складний колектив, який вимагає тактовних методів вивчення. Батьки мають бути переконані в конфіденційності їхніх контактів з педагогом.

Контакт з сім'єю — це чи не один з вагоміших важелів запоруки успіху в роботі з учнями.

З метою вивчення стосунків у сім’ї, можна використати анкету для батьків.                                                            

                                             Анкета "Взаємини в сім'ї"                 Запропонована анкета допоможе визначити  взаємини  в сім'ї,  виявити сімейні  конфлікти  і намітити шляхи їх усунення.

1.  Ви рахуєте взаємини у вашій сім'ї:

1)дуже хорошими;                              4) поганими;

2)хорошими;                                        5) не дуже поганими.

3)не дуже хорошими;

2. Чи вважаєте ви свою сім'ю дружним сімейним колективом?

1) Так;                   2) не зовсім;                                          3) ні.

3.   Які сімейні традиції сприяють зміцненню вашої сім'ї?

___________________________________________________________________

(перерахуйте ці традиції)

4.      Як часто ваша сім'я збирається разом?

1) щодня;            2) на вихідні дні;                                      3) рідко.

5.      Що робить ваша сім'я, зібравшись разом?

1)вирішуєте спільно життєві проблеми;

2)займаєтеся сімейно-побутовою працею:

3)працюєте на присадибній ділянці:

4)разом проводите дозвілля, дивіться телепередачі;

5)обговорюєте питання навчання дітей;

6)діліться враженнями про прожитий день, про свої успіхи і невдачі:

7)кожний займається своєю справою;

8)допишіть...

6.      Чи бувають у вашій сім'ї сварки, конфлікти?

1)Так;                                                   4) рідко;

2)Часто;                                               5) не бувають.

3)Іноді;

7.      Чим обумовлені сварки, конфлікти?

1) нерозумінням членами сім'ї один одного;

2) порушенням етики взаємостосунків (грубість, невірність, неповага і ін.);

3) відмовою брати участь в сімейних справах, турботах;

4) розбіжностями в питаннях виховання дітей;

5) зловживанням алкоголем;

6) іншими обставинами (вкажіть якими).

8.  Які способи дозволу етичних конфліктів у вашій сім'ї?

       1) примирення;  2)обговорення ситуації і ухвалення обопільного рішення;

              3)припинення конфліктів на деякий час:

              4)звернення по допомогу до інших людей (батькам, сусідам, друзям, вчителям);

              5)конфлікти практично не вирішуються, мають затяжний характер.

9. Чи бувають діти свідками або учасниками сімейних конфліктів між дорослими?                                                                            

    - учнівські колективи,     -        друзі учнів.

14.       Перелічіть   трудові   обов'язки   Вашого   сина (доньки).

15.       З   яких   питань   діти   розмовляють   з   Вами відверто? Як часто?

16. Чи цікавляться діти Вашою роботою?   ,

17. Чи   достатньо,    на    Вашу   думку,    Вашого педагогічного   кругозору   для 

      виховання   власних дітей?       -    так,             -  ні.

18.За що цінують Вашого сина (доньку) його друзі і знайомі?

19.Чи знаєте Ви імена друзів та знайомих Вашого сина (доньки)?

20. Чи   бере   Ваша  дитина  участь  у  плануванні сімейного бюджету?

21.  Чи впевнені Ви у благополучному переборенні  Вашими   дітьми   «важкого» 

      періоду   переходу   до дорослості?

      - так,        - є певні сумніви,          - важко сказати.

22.  Чи знаєте Ви, де в даний час знаходиться Ваша  дитина?

                      - знаю,         - можу здогадуватися,        - не знаю.

Величезну роль в роботі класного керівника відіграє діагностика сімейного середовища учнів початкових класів. Вона може бути використана як в роботі з учнями, так і з колективом батьків.

Будь-яка інформація, яку класний керівник може одержати від батьків в результаті діагностики, може надати і сім'ї, і дитині неоціниму послугу.

 Проте проведення діагностичних досліджень серед учнів і їх батьків накладає на класного керівника певні обов'язки. По-перше, це дотримання строгої конфіденційності і етичних зобов'язань, пов'язаних з одержаною інформацією. По-друге, не завжди одержані в ході діагностики матеріали носять об'єктивний характер. Це означає, що діагностичний матеріал, що викликає сумнів, потребує додаткової перевірки. По-третє, будь-який діагностичний матеріал, використовуваний в роботі з батьками, повинен бути складений так, щоб в ньому не було некоректних фраз, які б могли прямо або побічно зачепити гідність людини [15].

Діагностику можна використовувати при підготовці до батьківських зборів, в ході зустрічей з батьками, а також як аналітичний матеріал після батьківських зборів. Вивчення сімейного середовища учнів початкового класу починається з попередньої діагностики.  

 Попередня діагностика проводиться з початкових класів і продовжується у всіх подальших роках навчання в школі. Основне її завдання загальне ознайомлення із сім’ями та визначеня їх індивідуальних особливостей. ЇЇ проведення доцільно шляхом застосування бесіди та анкетування як методів діагностики. Наведемо деякі актуальні анкети для проведення такої діагностики.

Отже, вивчення впливу сімейного середовища учнів початкових класів здійснюється з попередньої діагностики, основне завдання якої виявлення загалних особливостей сімей.  Крім попередньої діагностики, яка проводиться на початку роботи з колективом батьків, велике значення має тематична діагностика. Тематична діагностика допоможе виявити, який мікроклімат панує в сім’ї та визначити індивідуальні особивості кожної дитини, що допоможе правильно побудувати педагогічний процес. Окрім того дані дослідження допоможуть організувати співпрацю з батьками і зробити її корисною в контексті розвитку педагогічної культури, інтересу до розвитку і формування своєї дитини. Підсумкова діагностика проводиться в класі для вивчення результатів взаємодії учнів, класного керівника і батьків з проблем, які були в класному колективі протягом тривалого часу.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

ВИСНОВКИ

 

На  сьогоднішній  день  інститут  класного керівництва і виховання у школі  зазнає  відчутних  змін,  оскільки  надто ускладнилися і значно змінилися вимоги до виховання, умови виховного процесу у середніх навчальних закладах, а звідси – й  ускладнилися умови розвитку і становлення  особистості учня. Зміни в українському суспільстві торкнулися глибинних пластів суспільної психології, актуалізували проблему життєвих  цінностей людей. Характерним сьогодні є те, що втрачають орієнтири життя і страждають від почуття втрати сенсу життя. Тому діяльність класного керівника в нових умовах спрямована на плекання дитини як суб’єкта життя, допомогу їй у визначенні життєвої стратегії, у пошуках сенсу життя, його повноти і культури. Окрім того, акцент сьогодні робиться на вихованні особистості громадянина України з національною свідомістю, яка б з повагою ставилася до культурних надбань інших народів.

На основі вивчення сучасної педагогічної літератури (Н.П. Волкова, О.А. Дубасенюк, М.І. Рожков, М.М. Фіцула, І.Ф. Харламов), виділено вісім функцій, класного керівника: діагностичну, організаторську, виховну, координаційну, стимулюючу, контролюючу, корекційну і соціальну.

Вивчення науково-педагогічної літератури допомогло нам виділити три блоки знань особливостей виховної роботи класного керівника початкових класів – це психолого-педагогічні, методичні та загальноосвітні знання.

На основі вивчення літератури виділяється  вісім блоків професійних умінь класного керівника: гностичні (аналітичні); проектувальні;  конструктивні; комунікативні; організаторські; координаційні; прикладні; педтехніка.

Вивчення вихованців вимагає знань психологічних особливостей особистості школяра, а також і володіння принципами та методами педагогічного дослідження. Класний керівник вивчає своїх вихованців з практичною метою: краще знати, щоб краще виховувати. Вивчення школярів класним керівником проводиться з допомогою  різноманітних методів. Методи вивчення школярів – це способи, за допомогою яких вивчаються особливості особистості, її поведінки в різних видах діяльності. До них відносяться: спостереження за діяльністю і поведінкою учнів у процесі навчальних занять і позаурочної роботи, індивідуальні і групові діагностичні бесіди, вивчення результатів діяльності учнів, відвідування їх вдома, природний експеримент, рейтинг, метод компетентних оцінок, анкетування тощо.

Опрацювавши педагогічну літературу ми дослідили, що основними напрчмами педагогіцної діагностики класного керівника початкової школи є: вивчення цндивідуальних особливостей, вивчення ступеня розвитку колективу, вивчення сім’ї та сімейного середовища учнів початкових класів.

Важливе значення в педагогічній діагностиці належить вивченню індивідуальних с особливостей учня. Вивчення індивідуальних особливостей учнів дає можливість виявити їхні здібності та психологічні особливості, що в майбутньому допоможе ефективно організувати педагогічний процес.   

Величезну роль в роботі класного керівника відіграє діагностика сімейного середовища учнів початкових класів. Вона може бути використана як в роботі з учнями, так і з колективом батьків. Вивчення впливу сімейного середовища учнів початкових класів здійснюється з попередньої діагностики, основне завдання якої виявлення загалних особливостей сімей.  Крім попередньої діагностики велике значення має тематична діагностика. Тематична діагностика допоможе виявити, який мікроклімат панує в сім’ї та визначити індивідуальні особивості кожної дитини, що допоможе правильно побудувати педагогічний процес.. Підсумкова діагностика проводиться в класі для вивчення результатів взаємодії учнів, класного керівника і батьків з проблемами, які були в класному колективі протягом тривалого часу.

Отже, педагогічна діагностика в роботі класного керівника початкової школи має велике значення і потребує постійних пошуків її вдосконалення, основними такими напрямками можуть стати:

- постійна деференціація методів педагогічної діагностики з метою кращого дослідженя психології та основних задатків учнів;

- регулярне проведення бесід з різноманітної тематики, які сприятимуть виявленню певних змін в характері та особистості дитини;

- проведення спотереження в за школярами в різних умовах і формуваня на цій основі результатів спотереженя, їх паралельне порівняння з метою виявлення ступення розвитку дитини та усунення будь-яких виявлених проблем;

- застосування в своїй практиці індивідуального вивчення особистості дитини з урахуванням педагогічної практики та застосування своїх власних ефективних творчих ініціатив та ін.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ

 

1. Акипова М.К.,. Индивидуальность учащегося и индивидуальный подход. - М3/ М.К. Акипова, В.Т.Козлова, 1992. - 77 с.

         2. Александрова Л.Ю. Педагогическая диагностика в системе совершенствования профессиональной деятельности учителя начальных классов. Автореф. Дис. Канд. Пед. Наук: - М., / Л.Ю.Александрова 2003. - 118с.

         3. Андропов В.М., Врахування індивідуальних особливостей учнів у навчанні за допомогою комп'ютера/ В.М.Андроова, Р.О.Дергоза // Нові технології навчання: Наук.- метод. зб. - К. - Вип. 14. - С. 93-101.

           4. Аникеев Н.П. Технологический климат в коллективе. – М/ Н.П.Аникеев., 1989.

5. Ануфриева А.Ф. Как преодолеть трудности в обучении. - М., / А.Ф.Ануфриева 1997.- 140 с.

6. Байбакова О.Ю. «Формирование готовности учителя начальных классов к работе с детьми, испытывающими трудности в обучении » Автореф. Дис. Канд. Пед. Наук- М. /О.Ю.Байбакова, 2005.-118 с.

7. Байбара Т.М. Диференційовані завдання на уроках природознавства / Т.М.Байбара// Поч. шк. - 1991.- № 11.- С. 33-36.

8. Бутузов И.Д. Дифференцированное обучение - важное дидактическое средство еффективного обучения школьников. - М.: / И.Д.Бутузов-Педагогика, 1968-160 с.

9. Бутузов И.Т. Дифференцированное обучение – важное дидактическое средство эффективного обучения школьников. – М.: / И.Д.Бутузов -Педагогика, 1978. – 200с.

10. Богданович М.В. Методика розв’язування задач у початковій колі. - К.: /  М.В.Богданович- Вища школа, 1990. - 183 с.

11. Баринова О.В. Дифференцированное обучение решению математических задач/  О.В.Баринова // Начальная школа. - 1999. - № 2. - С..

12. Бабюк Г.Ф. Індивідуальний підхід до учнів у виховній роботі // Класному керівнику. Усе для роботи. - № 9 (45)  вересень  2012 р. С. 17-18.

 13. Волкова Н.П. Педагогіка : навч. посіб. 3-тє вид., стер. / Н.П.Волкова 2007 р. 347С

         14. Володько В.М. Індивідуалізація і диференціація навчання: понятійно - категорійний аналіз/ В.М.Володько // Пед. і психологія.- 1997.- № 4.- С. 9-17.

15. Вознюк О.В., Діагностичний підхід як важлива передумова професійної позиції вчителя //  О.В.Вознюк, О.А.Дубасек // Педагогіка. Психологія. Управління. 1996- № 13(5) с 12

16. Виготский Л.С. Педагогическая психология / Под. ред. Давыдова В.В. - М.: /  Л.С. Виготский-Педагогіка, 1991. - 480 с.

17. Гильбух Ю.З. Психолого - педагогические основи индивидуального подхода к слабоподготовленым ученикам: Пособие для учителей классов выравнивания.- К. / Ю.З. Гильбух: Рад. шк., 1985. - 176с.

         18. Гончаренко С. І. Проблеми індивідуалізації процесу навчання/  С.І. Гончаренко, В.М.Володько // Педагогіка і психологія. -1995. - №1(6). - С. 63-71.

         19. Гончаренко С. І. Український педагогічний словник.- К.: / С.І. Гончаренко-Либідь, 1997. - 376 с.

20. Гусак П.М. Теорія і технологія диференційованого навчання майбутніх вчителів початкових класів.: Автореферат. Дисертація доктора педагогічних наук. – К. /  П.М.Гусак – 1999. – 37 с.

21. Дидактика современной школы: Пособие для учителей // Под. ред.

  В.А.Онищука.- К.: Рад. Школа, 1987. - 351 с.

         22. Дубинчук О.С. Індивідуальний підхід до учнів - справа невідкладна / О.С. Дубинчук// Поч. школа, 1988.- №8.- С. 17-20.

23. Дистервег А. Ф. Избранные педагогические сочинения. – М./ А.Ф.Дистервег, 1956. – 456 с.

24. Дмитрієва С.М. Психолого-педагогічні аспекти індивідуалізації та диференціації навчально-виховного процесу /С.М.Дмитрієва// https://www.zippo.net.ua/index.php?page_id=235.

25. Дрогобицький досвід // https://drogobych.info/k/1/127.html.

         26. Збірник статей до спецкурсу "Індивідуалізація навчання дітей молодшого шкільного віку".- К.: Всеукраїнський фонд "Крок за кроком ", 2000. - 70 с.

27. Збірник наказів "Про обсяг і характер домашніх завдань для учнів початкової школи". - К., 2001.- 72 с.

28. Загальна Психологія. Навчальний посібник / За ред. О.Скрипченко, Л. Волинська, З. Огороднійчук та ін. – К.: А.П.Н., 1999. – 463 с.

         29. Индивидуальный подход к учащимся в условиях проблемно-поисковой деятельности. Автореферат. - Одесса, 1975.- 26 с.

30. Иванов И.П. Воспитать коллективистов. – М., /И.П.Иванов1982. – 365 с.

31. Кирсанов А. А. Индивидуализация учебной деятельности как педагогическая проблема.- Казань:/А.А.Кирсанов- Изд-во ун-та, 1982 .- 224 с.

         32. Кирсанов А.А. Индивидуальный подход к учащимся в обучении/ А.А.Кирсанов.- Казань, 1966. - 95 с.

         33. Кирсанов А. А. Индивидуальньш подход к ученикам во время обучения/ А.А.Кирсанов. - Казань, 1978. - С. 16-72.

         34. Кондратенко Л.О. Чому вони погано вчаться: До проблеми невстигаючих першокласників з недостатньою підготовкою / Л.О.Кондратенко// Поч. шк.,1995. - № 4. - С. 16-19.

         35. Кузьменко В. Індивідуалізація виховання і навчання / В.Кузьменко// Дошк. вих., 2000.- № 10. - С. 5-7.

36. Коменский Я.А. Избранные педагогические сочинения. – М.,/ Я.А.Коменський 1982., – Т.1. – 656 с.

         37. Кравець В. Зарубіжна школа і педагогіка ХХ століття./ В.Кравець – Тернопіль, 1996. – 290 с.

38. Лутошкин А.Н. Эмоциональные потенциалы коллектива. – М., / А.Н.Лотошкин1988. – 288 с.

39. Макаров Ю. Технология индивидуального обучения: Дидакт. Обеспечение/ Ю. Макаров // Пед. Вести, 1994. - № 1-3,5.

40. Макаренко А.С. О воспитании. – М.: / А.С. МакаренкоПТК, 1990. – 394 с.

41.     Методы сбора информации в социологических исследованиях. - М., 1990. - Кн. 1. – 569 с.

42. Монтень М. Опыты. – М.,/М.Монтель 1960. – Кн. I. – 256 с.

43. Мудрик А.В. Общение как фактор воспитания. – М.,/ А.В.Мудрик 1984.

         44. Мусатов С.О. Психологічні фактори індивідуалізації навчання учнів/ С.О. Мусатов // Поч. шк., 1983.- № 3.- С.72-76.

45. Особливості роботи соціального педагога з різними типами сімей // https://www.virtual.ks.ua/students/4749-features-of-social-pedagogy-with-different-types-of-families.html.

46. Онишків З.М. Індивідуалізація навчального процесу як науково-педагогічна проблема/ З.М.Онишків // Наукові записки. Терноп. держ. пед.університет. Серія: Педагогіка, 2002.- № 9.- С. 6-9.

         47. Осадько О. Ю. Дитина.Вчитель.Психолог: Про індивідуальний підхід до кожного учня/ О.Ю.Осадько // Поч. шк., 1990.- № 8.- С. 26-29.

48. Проблемы социалистической педагогики.- М.: Педагогика, 1973.-200с.

50. Підласий І. П. Діагностика педагогічних проектів: навч.пос. –К.: / І.П. Підласий. - Україна, 1998.  – 343с.

49. Паниотто В.И. Структура межличностных отношений. - К.: / В.И ПаниоттоТМК, 1975. – 278 с.

     50. Позакласний  час” ,  №5-6, 2004 р.

51 .Позакласний  час” ,  №19-20, 2005 р.

52. Процесс социального исследования. - М.: Полит.издат., 1973.-544 с.

         53. Песталоцці Й.Г. Вибрані педагогічні твори в трьох томах. – К., / Й.Г.Песталоцці-1965., Т.ІІІ. – 635 с.

54. Рабунский Е. С. Индивидуальный подход в процессе обучения школьников (на основе анализа самостоятельной учебной деятельности). - М.:/ Е.С.- Педагогика, 1975.-182 с.

         55. Рабунский Е.С. Индивидуальный подход к школьникам в процессе обучения. Респ. сборник (Вып.2). - Горький, 1974.- 218 с.

         56. Рабунский Е.С. Донаучньй этап истории дидактической проблемы индивидуального подхода к школьникам в процессе обучения: Учен. зап. ГПШ.- Горький; ГПШ, 1972.-Вып. 50.- С. 6-14.

 57. Рабочая книга социолога. - М.: Полит.издат, 1976.- 678 с.

58. Робер М.А., Тильман Ф. Технология индивида и групп. – М., 1988. – 326 с.

Рожина Л.Н. Актуальные проблемы дифференцированного обучения / - М. : Л.Н.Рожина., Минск.:, 1992. - 192 с.

         59. Суворова Г.Ф. Особенности индивидуального подхода при обучении младших школьников // Нач. Школа, 1986.- № 11.- С. 54-58.

60.  Сухомлинский В.А. Мудрая власть коллектива. – М., 1983. – 422 с.

61. Сисоєва С.О. Підготовка вчителя до формування творчої особистості учня /  С.О. Сисоєва. –К.: Віпол, 1996. – 406 с.

         62. Суворова Г.Ф. Индивидуальный подход к учащимся на уроке // Нач.шк., 1987.-№ 4.- С. 54-59.

         63. Семенова А.В., Гурін Р.С., Осипова Т.Ю. Основи психології і педагогіки. Навчальний посібник. - К.: Знання, 2006. - 320 с.

64. Савченко О.Я. Дидактика початкової школи. - К.: Ґенеза, 1999. – 368 с.

65. Савчин М.В. Педагогічна психологія. - К.: Академвидав, 2007. - 424с.

66. Селевко Г.К. Энциклопедия образовательных технологий: В 2 – х т.т. – М.: НИИ школьных технологий, 2006. – Т.1. – 816 с.

67. Уруський В.Н. Педагогічні діагностика. Методичні рекомендації. – К.: Знаня, 2010. – 368 с.

68. Унт И.Э. К проблеме индивидуализации учебного процесса // Сов. Педагогика, 1971.- № 11.- С. 41-48.

         69. Философский энциклопедический словарь.- М.: ИНФА-М, 1999.-576 с.

          70. Фіцула М.М. Педагогіка. – Київ: Академія, 2002. – 528 с.

71. Хомич Л. О. Система психолого –педагогічної  підготовки вчителя початкових класів. Дис. Д-ра пед. Наук.: Інститут педагогіки і психології  професійної освіти АПН України.- К., 1998-443с.

72. Чудновский В.Э. Индивидуальный стиль деятельности школьника // Сов. Педагогика, 1988.- № 9.- С. 69-75.

 73. Ядов В.А. Социологическое исследование: методология, программа, методы. - М., 1995. - 387 с.

74.     Ядов В.А. Стратегия социологического исследования. - М., 1998.– 496 с.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                        ДОДАТКИ

 

Додаток А

 

Методика організації і проведення діагностики, регулювання і корекції з проблеми «Визначення рівня вихованості учнів»                       за П. Третьяковим.

 

Мета: виявити рівень вихованості учня в загальноосвітній школі.

Завдання: визначити стан рівня вихованості учнів; оцінити і виявити тенденції в розвитку виховного процесу; визначити управлінські рішення і скласти програму регулювання та корекції рівня вихованості учнів.

Об’єкти дослідження: система РВП у школі ( в класі).

Предмет дослідження: умови і фактори, що забезпечують розвиток особистості в системі виховання.

Робоча гіпотеза: постійне діагностування за параметрами розвитку особистості створює можливість для своєчасної корекції діяльності, спрямованої на виховання особистості.

Методи дослідження: анкетування, спостереження, бесіда тощо.

План проведення для ДНК (діагностика, регулювання і корекції).

1. Проведення інструктажу учасників про проведення дня ДРК за технологією анкетування.

ІНСТРУКТАЖ

1.     Вихованість – це інтегративний показник сформованого ставлення учня (його позиції ) до навчання, людей і до себе.

2.     Критерії оцінки і показники вихованості учня в анкеті позначені як “якості особистості”, які треба виробити в собі, щоб досягти успіху. Вони диференційовані за віковими групами : 1-5, 6-9, 10-11 класи.

3.     Оцінювання проводять за 3-бальною системою: 3 – так, 2 – не зовсім, 1 – ні. На кожну якість (критерії) виводять одну середньоарифметичну оцінку, в результаті кожен учень має 7 оцінок.

4.     Як проводять оцінювання?

-         необхідно ознайомити учнів із життєвими цінностями, провести обговорення під час класних годин, диспутів, “круглих столів” тощо, щоб школярі усвідомили зміст показників;

-         необхідно ознайомити учнів із 3-бальною системою оцінювання;

-         за критерієм “інтелектуальний рівень” виводять середню оцінку виставляють за кожен показник. У результаті виводить 17 оцінок. Усього ж їх буде 18. Ці 18 оцінок заносять у карту позицій учня;

-         експертну групу обирають самі учні, до неї входять 2-3 учнів, 2-3 вчителів.

АНКЕТА 1

(для учнів 1-5 кл.)

1.         Допитливість: -          мені цікаво вчитися; -          я завжди виконую домашні завдання; -          я прагну одержувати хороші оцінки; -          я люблю читати -          мені цікаво знаходити відповідні на незрозумілі запитання.

2.   Старанність (ставлення до навчання): -          я наполегливий у навчанні; -          я уважний; -          я самостійний; -          я допомагаю іншим і сам звертаюся по допомогу; -          я вчуся регулярно, без пропусків.

3.         Працьовитість: -          без праці не витягнеш і рибку зі ставка; -          бережливість до результатів праці людини; -          самообслуговування; -          я роблю все акуратно і красиво; -          я виконую правила роботи.

4.    Я і природа: -          я бережу землю; -          я бережу рослини; -          я бережу тварин; -    я бережу природу.

5.        Я і школа: -          я виконую правила для учнів; -          я виконую правила внутрішньо шкільного життя; -          я беру участь у справах класу і школи; я добрий у взаєминах із людьми.

6.         Прекрасне в своєму житті: -          Я акуратний і охайний; -          Я дотримуюся культури поведінки; -          Ціную красу в своїх справах; -    я бачу прекрасне6 в житті.

7.                   Ставлення до самого себе: -          Я керую собою, своєю поведінкою; -          Дотримуюся санітарно-гігієнічних правил догляду за своїм одягом і зовнішністю; -          Піклуються про здоров'я; -          Вмію правильно розподіляти час навчання і відпочинку; -          Я не вмію шкідливих звичок.

 

Алгоритм обробки матеріалів.

Скласти таблицю узагальненої інформації з питань “Рівень вихованості учнів у школі, у класі”.

№ п/п	Клас	Середня оцінка за показниками блоку							Середній узагальнений показник
		1	2	3	4	5	6	7

 

До таблиці вносять середні бали за кожним показником.

Алгоритм дії.

Оцінити кожен показник.

Обчислити середній показник за блоками (скласти бали за даним показником і розділити на число учнів).

За отриманими середніми показниками побудувати графік.

Визначити систему заходів для регулювання і корекції окремих показників.

№ п/п	Показники	Рівні вихованості
		Високий (завжди)	Хороший	Середній	Низький (завжди)
			(у більшості випадків)
		5	4	3	2
1	Завнішній вигляд, зачіска, одяг, прикраси тощо	Недратівний, не зухвалий, не відвертає уваги	Частіше за типом	Частіше за типом	Дратівний, зухвалий, відвертає увагу від занять
2	Спілкування, мова	Ввічливе, делікатне, шанобливе			Грубий у спілкуванні, крикливий, вживає лайку
3	Взаємини з учнями	Дружелюбні, співчутливі, з симпатією			Зрозумілі, панські, знущальні
4	Взаємини з іншими співробітниками школи	Ввічливі, шанобливі			Неповажні, з елементами брутальності, хамства
5	Взаємини з іншими співробітниками школи	Ввічливі, шанобливі			Неповажні, грубі, хамські
6	Дисциплінованість у виконанні вказівок учителя	Завжди виконує (чи завжди можна переконати)			В більшості випадків не виконує, прагне відговорити, збрехати тощо
7	Ставлення до шкільного майна, до праці інших	Дбайливе			Недбале, псує, бруднить меблі тощо

   

Загальний бал обчислюють у такий спосіб – сума балів: кількість показників (7).

Наприклад: 5+5+5+4+4+4+3/7 = 4,3

Алгоритм обробки матеріалів

Кожен учень, а потім учитель заповнюють оцінний аркуш (оцінюють прояв основних показників вихованості).

1 – 2 клас

 

1.        Допитливість: -          мені цікаво вчитися; -          я люблю мріяти; -          мені цікаво знаходити відповідні на незрозумілі запитання; -          мені подобається виконувати домашні завдання; -          я прагну одержати хороші оцінки.

2.        Працьовитість: -          я старанний у навчанні; -          я уважний; -          я допомагаю іншим у справах і сам звертаюся по допомогу; -          мені подобається допомагати в родині виконувати домашню роботу; -          мені подобається чергування у школі.

3.        Дбайливе ставлення до школи: -          до землі; -          до рослин; -          до тварин; -          до природи.

4.        Моє ставлення до школи: -          я виконую правила для учнів; -          я добрий у взаєминах із людьми; -          я беру участь у справах класу і школи.

5.        Красиве в моєму житті: -          я акуратний у справах; -          я охайний в одязі; -          мені подобається все красиве навколо мене;     -    я ввічливий у взаєминах із людьми.

6.        Як я ставлюся до себе: -          я керую собою; -          я дотримуюся санітарно-гігієнічних правил догляду за собою; -          я не маю шкідливих звичок.

 

Оцінювання проводять за 5-бальною системою:

 

5 – це є завжди; 2 – ніколи;

4 – часто; 1 – у мене інша позиція;

3 – рідко;

 

За кожним критерієм виводять одну середньоарифметичну оцінку. В результаті кожен учень має 6 оцінок. Потім 6 оцінок складають і ділять на 6. Середній бал і є умовним визначенням рівня вихованості. Якщо середній бал дорівнює:

5 – 4,5 – це високий рівень вихованості;

4,4 – 4,0 – хороший рівень;

3,9 – 2,9 – середній рівень;

2,8 – 2,0 – низький рівень.

Класний керівник заповнює таблицю.

 

Зведений аркуш даний вивчення рівня вихованості

учнів _________________ класу

 

№ п/п	Прізвище, ім’я	Показник
		Допитливість	Працьовитість	Дбайливе ставлення до природи	Моє ставлення до школи	Красиве в моєму житті	Як я ставлюся до себе	Середній бал	Рівень вихованості

 

 

У класі __________ учнів.

______________________ мають високий рівень вихованості (в);

______________________ мають хороший рівень вихованості (х);

______________________ мають середній рівень вихованості (с);

______________________ мають низький рівень вихованості (н);

Дата _____________

Класний керівник ________________________________________

 

3 – 4 класи

 

1.        Допитливість: -          мені цікаво вчитися; -          я завжди виконую домашнє завдання; -          я прагну одержувати хороші оцінки; -          я люблю читати; -          мені цікаво знаходити відповіді на незрозумілі запитання.

2. Старанність (ставлення до навчання): -          я старанний у навчанні; -          я уважний; -          я самостійний; -          я допомагаю іншим і сам звертаюся по допомогу; -          мені подобається самообслуговування в школі і вдома.

1.        Ставлення до природи: -          я бережу землю; -          я бережу рослини; -          я бережу тварин; -          я бережу природу.

2.        Я і школа: -          я виконую правила для учнів; -          я виконую правила внутрішнього життя; -          я беру участь у справах класу і школи; -          я добрий у взаєминах із людьми; -          я справедливий у взаєминах із людьми.

3.        Прекрасне в моєму житті: -          я акуратний і охайний; -          я дотримуюся культури поведінки; -          ціную красу у своїх справах; -          я бачу прекрасне в житті.

4.        Ставлення до самого себе: -          я керую собою, своєю поведінкою; -          дотримуюся санітарно-гігієнічних правил догляду за своїм одягом і зовнішністю; -          піклуюся про здоров'я; -          вмію правильно розподіляти час навчання і відпочинку; -          я не маю шкідливих звичок.

 

Оцінювання проводять за 5-бальною системою:

5 – це є завжди; 2 – ніколи;

4 – часто; 1 – у мене інша позиція.

3 – рідко;

 

За кожним критерієм виводять одну середньоарифметичну оцінку. В результаті кожен учень має 6 оцінок.

Потім 6 оцінок складають і ділять на 6. Середній бал і є умовним визначенням рівня вихованості. Якщо середній бал дорівнює:

5 – 4,5 – це високий рівень вихованості;

4,4 – 4,0 – хороший рівень;

3,9 – 2,9 – середній рівень;

2,8 – 2,0 –низький рівень.

Класний керівник заповнює таблицю.

Зведений аркуш даних вивчення рівня вихованості

учнів _________________ класу

 

№ п/п	Прізвище, ім’я	Показник
		Допитливість	Старанність	Ставлення до природи	Я і школа	Красиве в моєму житті	Ставлення до самого себе	Середній бал	Рівень вихованості

 

У класі __________ учнів.

______________________ мають високий рівень вихованості (в);

______________________ мають хороший рівень вихованості (х);

______________________ мають середній рівень вихованості (с);

______________________ мають низький рівень вихованості (н);

Дата _____________

Класний керівник ________________________________________

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                                        Додаток В

Програма вивчення та складання педагогічної характеристики учня за М.Ю. Красовицьким:

Прізвище, ім’я, по батькові.

Дата народження.

Загальний фізичний розвиток.

Стан здоров’я.

Сімейні умови, характеристика батьків, склад сім’ї, місце роботи батьків, їх культурний рівень, режим життя дитини, спілкування поза школою.

1. Загальний розвиток:

- особливості мислення, рівень абстрактного мислення (аналіз, синтез, виявлення причинних зв’язків, здійснення висновків тощо);

- спрямованість, інтереси, потреби, схильності;

- особливості характеру, індивідуальні реакції на події;

- особливості пам’яті та процесу запам’ятовування;

- типи інтелекту та професійні можливості;

- вольові якості, здатність до довготривалих трудових зусиль.

2. Ставлення до навчання, праці:

- успішність (які оцінки переважають, з якого предмету вчиться найкраще);

- організованість і старанність у навчальній роботі, вміння працювати самостійно;

- інтерес до знань (зацікавлений чи ні, виявляє інтерес до окремих предметів);

- ставлення до елементів праці в школі ( лабораторні роботи, чергування, підтримка чистоти в класі, на шкільному подвір’ї).

3. Дисциплінованість та навички культури поведінки:

- загальна характеристика поведінки (поводить себе спокійно, стримано чи не   контролює свої емоції);

- виконання шкільного режиму (дотримується Правил поведінки, порушує їх   навмисно чи через недбалість; найбільш типові порушення дисципліни);

- виконання вимог і розпоряджень вчителів (виконує за першою вимогою, з     бажанням чи примусово);

- чемність у спілкуванні з вчителями, будь-якими дорослими;

- володіння навичками культури поведінки (ставлення до старих людей і молодших за себе, поступається місцем для людей похилого віку, з повагою ставиться до дівчат тощо).

4. Громадська спрямованість та активність:

- ставлення до громадського життя колективу (дорожить ним, байдужий, ставиться негативно);

- інтерес до громадського життя країни (користується інформацією про події в країні за кордоном);

- чи виступає на зборах колективу, громадських організацій з пропозиціями, з критикою недоліків, чи здатний висловлювати власну думку;

- активний чи байдужий в громадсько-корисній діяльності.

5. Взаємостосунки з товаришами:

- становище в колективі (чи користується повагою й авторитетом серед товаришів по класу, чим обумовлені відносини, що склалися);

- чи задоволений своїм становищем у колективі і яке б становище хотів зайняти;

- ставлення до товаришів по класу (поважає чи байдужий до них; чи бувають конфлікти їх причини);

- яку роль відіграє в житті класу (активний член колективу чи сторонній спостерігач).

6. Моральні цінності:

- відданість Батьківщині, її Конституції, повага до Національного прапору і Гімну;

- відданість демократичним цінностям – повазі до людини та її прав, свободі вибору;

- усвідомлення себе як громадянина Землі, турбота про екологічну безпеку і виживання людства;

- повага до різноманітності: расова і національна терпимість, повага до інших народів та їх культур;

- відданість цінностям сім’ї, повага до батьків, до кожної людини як самоцінності;

- дотримання у взаєминах з людьми таких цінностей, як Турбота, Повага, Довіра, Відповідальність;

- відчуття власної відповідальності за все, що відбувається навколо;

- політична культура та толерантність.

Головні вимоги до користування цією схемою:

Схема є основою для спостережень за учнями.

Протягом навчального року наслідки спостережень бажано фіксувати письмово, відповідно до запровадженої схеми.

При складанні характеристики бажано орієнтуватися на розкриття кожного пункту схеми, але не обов’язково в послідовності зазначеній у схемі.

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

 

                                                                                             Додаток Д

 

 

         Тест « Стилі і методи виховання дитини в сім'ї »

 Перед вами 10 буденних ситуацій, які можуть відбуватися в житті з вашою дитиною, що часто зустрічаються. Рішення запропонованих ситуацій вами і визначає стиль вашого виховання дитини в сім'ї. Дайте свій варіант відповіді на запропоновані ситуації і підрахуйте свої окуляри.

 1. Ваша дитина любить пустувати, клопоту з ним буває досить— то повернеться додому з синяком, то з розірваною штаниною...

 - Ви розпитуєте, що трапилося, зашиваєте штани, зашиваєте, якщо потрібно, компрес — 3 очки.

 - Надаєте допомогу дитині, але при цьому постійно вселяєте йому, що це може погано кінчиться — 0 очок.

 - Ви вдаєте, що нічого не трапилося, даєте можливість дитині самій справлятися з тим, що трапилося — 5 очок.

 2. У вашої дитини є друзі, але вони не слухаються своїх батьків і, на вашу думку, вони погано виховані...

 - Ви розмовляєте з їх батьками і просите їх звернути увагу на поведінку їх дітей - 2 очки.

 - Ви запрошуєте цих дітей до себе в будинок, прагнете позитивно вплинути на них —5 очкок.

 - Ви пояснюєте дитині, що ці друзі йому не пара— 0 очок.

 3. Ваша дитина хоче бути лідером у всіх дитячих іграх і, якщо їй це не вдається, він намагається бунтувати...

 - Ви вважаєте, що уміння програвати піде йому на користь— 0 очок .

 - Ви прагнете йому пояснити, в чому дійсна причина поразки — 3 очки.

- Ви прагнете йому підіграти, щоб він неодмінно виграв і не випробовував поразки — 5 очок.

 4. Вашу дитину важко увечері укласти вчасно спати...

 - Ви постійно пояснюєте, який важливий для дитини сон — 3 очки.

 - Ви дозволяєте дитині не дотримувати режим, але піднімаєте його завжди в один і той же час — 5 очок.

 - Ви завжди укладаєте дитину в одне і теж час, не приймаючи ніяких заперечень з його сторони — 0 очок.

 5. Ваша дитина обожнює телевізор...

 - Ви дозволяєте дивитися телевізор стільки, скільки він захоче без обмежень, оскільки вважаєте, що, не дивлячись на заборони, він все одно буде дивитися його — 0 очок.

 - Ви говорите своїй дитині, що йому можна дивитися і що не можна — 2 очки.

 - Ви самі визначаєте круг передач, які дитина може дивитися — 5 очок.

 6. Ваша дитина з раннього дитинства за словом в кишеню не лізе...

 - Ви пояснюєте, що таке поведінка непристойно — 5 очок.

 - Ви забороняєте своїй дитині поводитися так само — 0 очок.

 - Ви заохочуєте свою дитину за пристойну поведінку — 3 очки.

 7. Ваша дитина, яка ще така мала, вже цікавиться протилежною статтю...

 - Ви намагаєтеся присікти інтерес за всяку ціну — 0 балів.

 - Ви залишаєте все як є, вважаючи, що все стане на свої місця саме со-бою — 3 очки.

 - Ви абсолютно правдиво пояснюєте своїй дитині взаємовідносинах між протилежними статтями— 5 балів.

 8. Вашій дитині іноді дістається від однолітків...

 - Ви учите свою дитину давати здачу кривдникам — 5 очок.

 - Ви проводите профілактичну бесіду з батьками і дітьми таких учнів — 3 очки.

 - Ви просите свою дитину уникати контактів з такими дітьми і просите педагога допомогти вам в цьому — 0 очок.

 9. Ваша старша дитина достатньо часто кривдить молодшого...

 - Ви не втручаєтеся в їх взаємини, сподіваючись на те, що старший зрозуміє свої помилки без підказки — 0 очок.

 - Ви караєте старшу дитину за це в присутності молодшого - 5 очок.

 - Ви прагнете приділити більше уваги молодшій дитині не залежно від їх взаємин із старшою дитиною— 3 очка.

 10. Ваша дитина грубить, б'ється з іншими дітьми, стає агресивною і безсердечною...

 - Ви теж поводитеся по відношенню до нього так само, щоб він на собі відчув, як погано він себе поводить— 0 окулярів.

 - Ви прагнете впливати на нього добром і ласкою — 5 очок.

 - Ви шукаєте причини такої реакції дитини в тих, що оточують людях і мирі: жорстокі фільми, оточення дитини у дворі і в класі і т.д. — 2 очки.

 Аналіз результатів.

 0-18 очок. Ви вважаєте за необхідне виховувати власну дитину по своєму образу і подібності, вважаючи, що він повинен повторити в собі вас. Ви забуваєте, що дитина повинна розвиватися і формувати в собі такі якості, як самостійність, незалежність, упевненість в собі, здібність до творчості у всіх його проявах. Якщо ви над цим не задумаєтеся, це може привести до того, що дитина, зіткнувшись з дорослим світом, може в ньому просто за-губитися і не знайти себе. Ви вважаєте, що опікати дитини просто необ-хідно. Ваші методи вимагають осмислення і корекції.

 19 — 35 очок. Треба відзначити, що в питаннях виховання ви прагнете йти в ногу з часом. Ви вважаєте, що дитина повинна багато що осягати на власному досвіді, методом проб і помилок. Проте, в своїх методах виховання ви не завжди послідовні: довіряючи своїй дитині вирішувати самостійно деякі проблеми і ухвалювати якісь рішення, ви іноді як би спохвачуєтеся і намагаєтеся узяти кермо влади в свої руки, що викликає подив вашої ди-тини і може привести в підлітковому віці до конфліктів і сварок. Пам'ятайте, що, одного разу ухваливши рішення, треба йти послідовно до його реалізації.

 36 — 50 очок. Ви усвідомлюєте, що дитина не може проживати своє життя чужим розумом, і створюєте всі можливі умови для того, щоб він міг навчитися розвивати власну ініціативу, логічне мислення, здібність до аналізу подій і явищ. Ви не відстороняєтеся від виховання своєї дитини, а йдете поряд з ним, спостерігаючи за тим, як він будує свої відносини з близькими людьми, однокласниками, педагогами. Ви учите свою дитину не тільки усвідомлювати свої помилки, приймати їх на свій рахунок, але і створюєте умови їх самостійного виправлення. Вам подобатися бачити поряд підростаючої розумної людини, яка прагне мислити самостійно і відповідально.